Ак-Шейхська волость
Ак-Шейхська волость — адміністративно-територіальна одиниця у складі Перекопського повіту Таврійської губернії. Утворена в результаті земської реформи 1890 року[1], при реорганізації Байгончецької волості. ГеографіяРозташовувалася в північно-східній частині повіту, від верхів'їв Салгиру по лівому березі на сході, до гирла річки Переможна на заході. Із півночі — берег Сивашу, на півдні кордон — приблизно по лінії сучасного шосе E97 Джанкой — Керч. Рельєф — плаский степ. Займала північний захід сучасного Нижньогірського і північний схід Джанкойського районів. У «…Памятной книжке Таврической губернии на 1892 год» у волості, з невідомої причини, записано всього 10 сіл із населенням 1099 осіб[2].
Стан на 1900 рікУ Памятной книжке Таврической губернии на 1900 год зафіксовано вже 55 населених пунктів із 6 126 жителями. У волості було одне село — Аджи-Ахмат із 172 жителями, також відомо, що було кілька німецьких колоній і сильно зросла частка нетатарського населення[3].
Також у волості значилося 5 хуторів: Джага-Кипчак — 6 жителів, Карпівка — 16, Каракаш Єгора — 6, Каракаш Лазаря — 9 і Тархан — 28 жителів. Стан на 1915 рікЗа Статистическим справочником Таврической губернии. Ч.II-я. Статистический очерк, выпуск пятый Перекопский уезд, 1915 год, в Ак-Шейхській волості Перекопського повіту значилося 107 різних поселень, із них 17 населених пунктів мали статус сіл, у яких проживало 8023 людини приписних жителів і 2593 — «сторонніх». У волості було 3 села: Ак-Шейх, Аджи-Ахмат (німецький) і Тарханлар і 48 сіл.
Крім того у волості значилися 2 селища — Колай і Тезі, 29 хуторів, інші з котрих з часом стали селами: Акчора (воно ж Байди), Акчора (Третьяченко), Алчін, Губерівка, Іргакли, Каранг, Костянтинівка, Каракаш Єгора, Макогонівка, Новий Чекмай, Нова Відрада, Відрада, Саледжанівка, 2 хутора Сертке-Аджи-Ахмат, Старий Чокмай, Сальцино, Сейтлер (Щасливцеве), 2 хутора Тюп-Кангіл, 2 хутора Тюп-Тархан, Тархан-Сейтлер, 3 хутора Тархан, Чокмай, Чокракли-Кірк, Ширін німецький і Шига. Також було 12 економій — Алач, Ауз-Кенегез, Бай Онлар, Єні-Кипчак, Кратубель, Коник, Карпівка (К. Каракаш), Кіблерівка, Лазарівка, Томак-Кіргіз, Тархан, Тюп-Тархан, 2 залізничні казарми і 5 залізничних будок. Волость існувала до скасування, згідно з постановою Кримревкому від 8 січня 1921 року[7]. Примітки
Література
|