Адонц Микола Георгійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Адонц.
Адонц Микола Георгійович
вірм. Նիկողայոս Գևորգի Ադոնց
рос. Николай Георгиевич Адонц
Народився10 (22) січня 1871[1][2]
Брнакотd, Зангезурський повіт, Єлизаветпольська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія[1][2]
Помер27 січня 1942(1942-01-27)[3][1][4] (71 рік)
Брюссель, Бельгія
Країна Російська імперія
 Бельгія
Діяльністьісторик, вірменознавець, візантолог, філолог
Alma materГеворкянська теологічна семінарія[2]
Східний факультет СПбДУd (1899)
Галузьвірменознавство і візантологія
ЗакладГеворкянська теологічна семінарія
Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d]
Вільний університет Брюсселя
Byzantiond
ВчителіМарр Микола Якович[2]
Відомі учніCyril Toumanoffd
Panagiotis Charanisd
CMNS: Адонц Микола Георгійович у Вікісховищі

Микола (Нікогайос) Георгійович Адонц (10 (22) січня 1871, Брнакот — 27 січня 1942, Брюссель) — вірменський історик і філолог, вірменознавець, візантолог.

Біографія

Народився у 1971 році в селі Брнакот, Вірменія. Початкову освіту отримав в школі при Татевському монастирі. Потім навчався в Духовній семінарії Геворкян в Ечміадзині і в 2-й класичній гімназії Тифліса. У 1894 році вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, з наступного року паралельно відвідував заняття на факультеті східних мов, який закінчив у 1899 році з золотою медаллю. Був одним з учнів сходознавця М. Я. Марра[5]. У 1899–1902 роках вивчав візантологію в університетах Мюнхена, Сорбони і Оксфорда[6].

У 1903 році повернувся на Кавказ[7], де вивчав грузинську мову і пізніше працював в Ечміадзинському сховищі давньовірменських рукописів[5]. У 1908 році опублікував одну зі своїх найзначніших робіт «Вірменія в епоху Юстиніана». У 1909 році здобув ступінь магістра і став приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету[7]. У 1916 році, захистивши роботу «Діонісій Фракійський і вірменські тлумачі», отримав ступінь доктора вірменської словесності і був обраний професором кафедри вірменської і грузинської словесності Санкт-Петербурзького університету[7]. Цього ж року взяв участь в експедиції до Ечміадзину, потім в Муш і Ван[5].

У 1920 році емігрував до Європи. Спершу жив у Лондоні, у 1921 році переїхав до Парижу. Він продовжував науково-дослідницьку роботу, друкувався у французьких і вірменських журналах. У 1930 році очолив кафедру вірменістики у Брюссельському вільному університеті і наступного року переїхав до Брюсселя. Основною темою його лекцій були вірмено-візантійські відносини. В ці роки у різних виданнях, зокрема, в журналі «Byzantion», з'явились його найкращі роботи. У 1940 році, коли Бельгію зайняли німецькі війська, Брюссельський університет припинив свою діяльність[5].

27 січня 1942 року Микола Адонц помер у Брюсселі. Його рукописна спадщина була переправлена до Парижу і зберігалась в Комітеті допомоги вірменам, книги придбала вірменська колонія Брюселля[5].

Наукові праці

Є автором близько 120 досліджень, серед яких найбільш відомі[6]:

  • «Вірменія в епоху Юстиніана» (1908),
  • «Діонісій Траційський і вірменські тлумачі» (1915),
  • «Критична історія Вірменії» (завершений 1-й том).

Автор джерелознавчих статей, в яких досліджуються твори вірменських істориків Мовсеса Хоренаці, Фавстоса Бузанда, Корюна[8].

Примітки

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  3. ↑ Адонц Николай Георгиевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. ↑ AlKindi
  5. ↑ а б в г д В. А. Арутюнова-Фиданян. Адонц Николай Георгиевич [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Православная энциклопедия (рос.)
  6. ↑ а б Петрос Оганесян. Не знаю, как я дышу. . . после увиденого" [Архівовано 14 листопада 2007 у Wayback Machine.] // Голос Армении (рос.)
  7. ↑ а б в Юзбашян К. М. Ադոնց, Նիկողայոս Գևորգի (Адонц Микола Георгійович). Вірменська радянська енциклопедія. Єреван: Вірменська академія наук, 1974, том. 1, с. 77.
  8. ↑ Адонц Николай Георгиевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)