|
Абдаллах III ас-Салім ас-Сабах
Абдаллах ас-Салім аль-Мубарак ас-Сабах (араб. عبد الله الثالث السالم الصباح; нар. 1 січня 1895 — пом. 24 листопада 1965) — одинадцятий емір Кувейту. БіографіяБув старшим сином еміра Саліма. Освіту здобував на батьківщині, мав живий розум та був дуже скромним[2]. Відповідно до звичаю, закріпленого законодавчо, чергувати правителів з двох гілок нащадків Мубарака Великого, Абдаллах був проголошений спадковим принцом при двоюрідному браті Ахмаді, а також він увійшов до створеної Ахмадом Консультативної ради[2]. Від 1939 до 1940 року обіймав посаду міністра фінансів Кувейту[3]. У січні 1950 року після смерті Ахмада Абдаллаха оголосили новим еміром Кувейту. Він очолив країну в повоєнні роки, коли в країнах «третього світу» активізувався національно-визвольний рух, а авторитет Англії на міжнародній арені почав падати. На кувейтський ринок почали потрапляти інші держави: США, ФРН, Японія. 1951 року під впливом боротьби нафтовидобувних країн за більш справедливий розподіл прибутків від продажу природних ресурсів Кувейту вдалось домогтись від «Kuwait Oil Company» збільшення комісійних виплат до 50 % від суми чистого прибутку компанії. Доходи держави почали швидко зростати. У країні почався будівельний бум, у результаті якого було реконструйовано та облаштовано столицю, зведено нові фабрики та заводи, збудовано дороги та великий морський порт у Шувейху[2]. Інтенсивна розробка нафтових родовищ значно збільшила потребу в робочій силі, яку неможливо було задовольнити за рахунок корінних кувейтців: до країни почали масово заїжджати іммігранти з Індії, Пакистану, Ірану та інших країн[2]. Абдаллах належав до тієї частини панівної верхівки, що прагнула позбавитись британського колоніального правління. В цьому інтереси родини ас-Сабах збіглись з інтересами простих кувейтців, які під впливом успішної національно-визвольної боротьби в Індії та Єгипетської революції 1952 року почали організовувати демократичні рухи. 1954 року було створено Демократичну лігу Кувейту, що об'єднала всі патріотичні сили, що виступали за скасування британського протекторату й ліквідацію іноземних нафтових компаній. Багато лідерів Ліги вийшли з лав «молодокувейтців». Новий імпульс патріотичний рух отримав через Суецьку кризу 1956 й Іракську революцію 1958 року. Країною прокотилась хвиля мітингів і страйків, через що 1959 року в Кувейті було введено надзвичайний стан[2]. Під впливом національно-визвольної боротьби британська влада була змушена піти на поступки. Кувейт здобув право юрисдикції над усіма іммігрантами, які проживали в країні, а до 1960 року навіть відкрили кілька представництв за кордоном. Того ж року Кувейт став одним з ініціаторів створення Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК)[2]. Подальше послаблення міжнародних позицій Англії призвело до того, що британці були змушені піти на перемовини, підсумком яких стало підписання 10 квітня 1961 року акту про скасування договору 1899, а Кувейт здобув політичну незалежність[2]. Від перших же днів свого існування незалежний Кувейт зіштовхнувся з серйозними проблемами. Ірак негайно висунув претензії на його територію, базуючи свої вимоги на кувейтсько-османському договорі 1871 року, відповідно до якого Кувейт формально переходив у підпорядкування губернатора Басри. Абдаллаху довелось звернутись по допомогу до англійців. Навіть після скасування протекторату Кувейт і Велика Британія мали дуже тісні зв'язки: 38 % нафти ввозилось до Англії з Кувейту, а «нафтодолари» ас-Сабахи охоче інвестували в економіку колишньої метрополії[2]. Втім втручання Великої Британії спричинило негативну реакцію світової спільноти, й молодій державі довелось шукати інших союзників. Після того, як 20 липня Кувейт став членом Ліги арабських держав, на його територію для захисту суверенітету було введено війська Саудівської Аравії, Йорданії, Сирії й Тунісу, тож у жовтні того ж року Абдаллах попрохав англійців вивести свої війська[2]. Прагнучи зміцнити відносини з арабськими країнами, та, передусім, з їхнім неформальним лідером Єгиптом, Абдаллах був змушений піти на певні демократичні перетворення. Наприкінці 1961 року було оголошено про створення Вищої ради з десяти осіб (усі вони представляли родину ас-Сабах), а у грудні відбулись вибори до Установчих зборів, які розробили проєкт нового Основного закону. Конституція, затверджена наприкінці 1962 року, закріпила панування родо-племінної аристократії. Кувейт було проголошено спадковим еміратом нащадків Мубарака ас-Сабаха[2]. Емір оголошувався недоторканною особою, яка не несе відповідальності ні перед ким. Він мав широкі повноваження аж до оголошення оборонної війни, призначав прем'єр-міністра, мав право розпускати парламент, був верховним головнокомандувачем збройних сил Кувейту, підписував законопроєкти або ж відправляв їх на доопрацювання у парламент. Конституція декларувала створення Національних зборів — виборного парламенту з 50 депутатів. Однак, право вибору спочатку отримали тільки грамотні кувейтці-чоловікі, старші за 30 років. Так у перших виборах, що відбулись 23 січня 1963 року з 330 тисяч кувейтців до голосування були допущені лише 40 тисяч, а реально проголосували лише 11 тисяч[2]. У листопаді 1965 року кувейтський емір Абдаллах ас-Сабах помер через серцевий напад, і його смерть потягнула за собою загострення політичної боротьби в Кувейті[2]. Новим правителем став Сабах III, молодший брат Абдаллаха. ПриміткиЛітература
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
