Іщук Арсен Олексійович

Іщук Арсен Олексійович
Народився	22 червня 1908(1908-06-22)[1]  Городок, Ширмівська волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	21 грудня 1982(1982-12-21) (74 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Діяльність	літературознавець, історик літератури, письменник, перекладач, викладач університету, літературознавець
Галузь	літературознавство[2], історія літератури[2], творче та професійне письмо^d[2] і перекладацтво^[d][2]
Відомі учні	Щербак Василь Артемович
Знання мов	українська[2] і російська[2]
Партія	КПРС[1]

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іщук.

Арсе́н Олексі́йович Іщу́к (нар.9 (22) червня 1908, с. Городок, тепер Ружинського району, Житомирська область — 21 грудня 1982, Київ) — український літературознавець, педагог і письменник.

Життєпис

Закінчив педтехнікум і філологічний факультет Київського університету. 1937 року закінчив там аспірантуру[3].

Кандидат наук, професор Київського університету. З 1952 по 1972 рік завідував катедрою історії української літератури на філологічному факультеті КДУ, згодом був обраний деканом факультету, був проректором університету з навчальної роботи[3].

Друкуватися почав 1930 року, з 1940 року виступає з критичними статтями та науковими розвідками з історії української літератури. Головніші літературознавчі праці «Леся Українка» (1950), «Павло Тичина» (1954), «Василь Минко» (1957), «Сорок років української радянської літератури» (1957), літературно-критичні збірки «Статті» (1958), «На шляху поступу» (1968) та ін. Автор роману-хроніки «Вербівчани» (перша книга 1961, друга книга 1964, третя книга 1975). Брав активну участь у здійсненні п'ятитомного видання «Матеріали до вивчення історії української літератури»[3].

У його перекладі з російської мови вийшли романи Бориса Полєвого «Глибокий тил» (1960) і Всеволода Воєводіна «Спокою нема. Історія одного кохання» (1964).

Член КПРС з 1944 року.

Відзнаки

Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями.

Бібліографія

Твори А. Іщука:

• Статті про радянську літературу. К., 1958
• На шляху поступу. К., 1968
• Іщук А. Вербівчани. Роман-хроніка. — К., (1961–1975).

Російські переклади:

• Вербовчане. М., 1966.

Про А. Іщука:

1. Кононенко П. Село в українській літературі. — К.,1984.
2. Погрібний А. Життя і діяння // Українознавство. — 2002. — № 1-2.
3. Коваленко Л. «Ми — люди майбутнього, ми — не минулі!». Статті, рецензії, щоденники, спогади, поезії, листи. — Дніпропетровськ, 2008.
4. Кравчук П. Без недомовок. Спогади. — Київ-Торонто, 1995.

Примітки

1. Письменники Радянської України — В-во «Український письменник», 1976. — С. 132. — 416 с.
   d:Track:Q132225343d:Track:Q12164188
2. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
3. Письменники Радянської України. — Київ: Радянський письменник, 1976. — С. 132.

Посилання

• Петро Кононенко. Іщук Арсен Олексійович. Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 25 жовтня 2015.
• В. X. Косян. Іщук Арсен Олексійович [Архівовано 29 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія.
• Олександр Хоменко. Правда історії і правда літератури (До 100-річчя від дня народження Арсена Олексійовича Іщука). Українознавство, Рік: 2008, Число: #2 (27).