Іскія (острів)
Іскія (італ. Ischia) — вулканічний острів в Тірренському морі, в північній частині входу в Неаполітанську затоку, біля західного узбережжя Італії. ГеографіяОстрів Іскія входить до складу області Кампанія. Є одним з трьох головних островів в Неаполітанській затоці, поряд з островами Капрі та Прочида. Площа близько 46 км². Населення 62 тисячі осіб[1]. Головне місто острова — Іскія (18253 жителя). Іскія — найбільший острів у Неаполітанській затоці (в Тірренському морі, за 40 км від Неаполя і 7 км від континенту). У центральній частині острова вулкани Епомео (789 м) і Тработті (512 м), на південному сході вулкан Монте-Веззі (П'єдімонте) (395 м)[2]. Останні виверження на острові Іскія було зафіксовано 1301 року. Іскія неодноразово потерпала від землетрусів, зокрема у 1828, 1832 і 1881 роках. 28 липня 1883 року внаслідок землетрусу загинуло 2313 осіб і майже повністю були знищені Форіо, Казаміччіола та Лакко-Амено. Пам'яткиОдною з найпримітніших пам'яток острова є так званий Арагонський замок, перебудований в середньовіччі з античної фортеці, заснованої ще 474 року до н. е. тираном Гієроном Сиракузським. В XVI столітті в замку жила поетеса Вітторія Колона. 1949 року тут оселився англійський композитор Вільям Волтон з дружиною й прожив тут до своєї смерті 8 березня 1983. На східному березі в бухті Картаромана б'ють джерела термальних вод, тут розташований морський та бальнеологічний курорт, лікування на якому здійснюється термальними радоновими та хлоридно-натрієвими мінеральними водами, а також сульфідною муловою гряззю[3]. Тут розташовані термальні парки, зокрема «Сади Едему» та «Сади Посейдона». Місцеві термальні джерела згадувалися ще давньоримськими науковцями Плінієм Старшим та Страбоном. На острові відбувається рідкісне природне явище, пов'язане з вулканізмом, — викиди водяної пари під високим тиском, що приваблює численних туристів. У Ботанічному саду (вхід платний) «Giardini La Mortella»[it] увечері (в певні дні) проходять безкоштовні концерти класичної музики. Персоналії
ПриміткиЛітература
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia