|
Ігнатко Іван Олексійович
Іван Ігнатко, (нар. 1 лютого 1898, с.Білки, Іршавський район, Закарпатська область — пом. 20 січня 1963, м. Меррісвіль, Пенсільванія, США) — український політичний діяч, депутат Сойму Карпатської України.  По центру: Президент Карпатської України о. Августин Волошин; Перший ряд зліва направо: Микола Долинай, Юлій Бращайко, Юліян Ревай, Августин Штефан, Степан Клочурак; Другий ряд: Федір Ревай, Степан Росоха, Леонід Романюк, Августин Дутка, Михайло Тулик, Дмитро Німчук, Михайло Бращайко, Іван Грига, Микола Мандзюк; Третій ряд: Володимир Комаринський, Микола Різдорфер, Антон Ернест Олдофреді, Мілош Дрбал, Григорій Мойш, Михайло Марущак, Кирило Феделеш, Василь Климпуш, о. Юрій Станинець; Четвертий ряд: Василь Щобей, Іван Ігнатко, Юрій Пазуханич, Іван Перевузник, Адальберт Довбак, Петро Попович, Іван Качала, Василь Лацанич ЖиттєписНародився 1 лютого 1894 року в селі Білки тепер Іршавський район в селянській багатодітній родині. Закінчив народну школу, служив в австро-угорській армії та досяг найвищого солдатського чину – старшини військового підрозділу. Демобілізувавшись, працював на власному господарстві. Брав активну участь у громадському житті. У середині 20-х років 20-го століття він разом зі вчителем-емігрантом з України Іваном Корнутою створив у Білках сільський осередок товариства «Просвіта» і став його головою. За короткий час осередок став одним із найактивніших на Іршавщині. При читальні діяв самодіяльний гурток, який часто виступав із концертами й виставами українських драматургів у селі та сусідніх населених пунктах. У період діяльності автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України він був головою української народної ради. 12 лютого 1939 року був обраний послом Сойму Карпатської України, брав участь у його засіданнях 15 березня 1939 року. Після окупації Карпатської України угорськими військами Івана Ігнатка заарештували та жорстоко побили. Як згадує Василь Ґренджа-Донський, Іван Ігнатко запропонував десять тисяч корон, аби лиш його відпустили на волю. Після тижня страшних катувань гроші таки взяли й арештанта відпустили. У лавах ОУНПісля повернення додому підтримав ОУН, яка мала на меті розгорнути в краї боротьбу за відокремлення Закарпаття від Угорщини революційним шляхом. Навесні 1941 року у Білках на квартирі Ігнатка відбулася нарада крайового проводу ОУН з участю Андрія Цуги та представника центру ОУН «Гомона», де схвалили програму ОУН (бандерівська течія). Цю програму привезли з Кракова Іван Романець і Михайло Габовда, члени крайового проводу, що побували в Польщі і взяли участь у її обговоренні. Івана Ігнатка, як і Михайла Кришеника, Петра Береша, Петра Дірея та Андрія Сочку, схопили 26 червня 1942 р. і засудили у Мукачеві на 4 роки тюремного ув’язнення за розповсюдження газети «Чин» та підпільних листівок. Від арештованих було вилучено зброю, зокрема рушницю, револьвери, патрони, які вони збирали для організації партизанських дій на Закарпатті. На еміграціїПісля втечі угорських фашистів восени 1944 року Іван Ігнатко опинився у полі зору служби «Смерш» як активний січовик і посол сойму Карпатської України. Тому вирішив покинути Закарпаття й перебратися за кордон. Лікар із Великого Березного Іван Сокач написав Ігнаткові спеціального листа, нібито той вирушає на лікування у Татри (Словаччина). З цією епістолією Ігнатко опинився у Празі, переховувався в монастирі, доки не дістав запрошення й кошти на квиток до Сполучених Штатів Америки від чоловіка своєї сестри Олександра Зейкана. Так опинився за океаном. Спочатку жив у родичів, а згодом переїхав до м. Меррісвіль, штату Пенсільванія, де влаштувався на підприємство з випуску керамічної плитки. Як сумлінного працівника господар незабаром призначив його керівником. Налагодив контакти з діаспорою, брав участь у роботі громадських організацій, листувався з родичами в Білках. Помер Іван Ігнатко 20 січня 1963 року. Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
