Син перемиського судді Яна Гербурта з Брухналя та його дружини Анни Фредро (батьки одружилися або 1497, або раніше)[1].
Спочатку був войським перемиським. На його прохання в 1538 році король Сигізмунд I Старий надав дозвіл на права міста Кукізову в Львівському повіті. У 1545 році за сприяння Пйотра Кміти отримав посаду львівського підкоморія, з цим званням кілька разів згаданий в джерелах (судові справи) як королівський комісар для розмежування маєтків. За заслуги отримав від короля 1557 року «експектативу» найближчої вакантної посади в Руському воєводстві (окрім Львівської каштелянії), через кілька місяців став сенатором як любачівськийкаштелян (25 червня 1568). На Пйотркувському сеймі 1559—1559 років, як сам сказав, без жалю для добра Корони подав у відставку з посади. Прихильник руху екзекуційного. За віросповіданням католик.
Не державив більших королівщин; тільки в люстрації 1565 року згадане село Рудники Перемиського староства, війтівство села Просків (пол.Prosiek, родовий відм.) в Сяноцькому старостві. З 1564 року белзький каштелян. Правдоподібно, помер 1570 року.
Перша дружина — Анна, донька Бальтазара Домбровського; шлюб 1538 року. Її віном були села Тарновець, Березів (Бжозув), Потаківка, частина Шебні в Ясельському повіті. Друга дружина (з 1557 року) — вдова Анджея Висоцького Зофія Маґерувна. Діти:
Małecki J. Herburt Jan h. własnego (zm. ok. 1570) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961. — T. IX/3, zeszyt 42. — S. 439—440. (пол.)