1987 року Цимбалар мав пройти військову службу. Однак, так як юнак грав у футбол, він був відправлений до місцевого футбольного клубу СКА, де грав до 1989 року. Своєю грою за останню команду знову привернув увагу представників тренерського штабу «Чорноморця», до складу якого повернувся того ж року, по закінченні військової служби. На той час клуб, як і минулого разу, грав у вищій лізічемпіонату СРСР, а головував команду один з найкращих тренерів України того часу — Віктор Прокопенко.
Повернувшись у клуб молодик майже одразу отримав місце в основному складі команди. Першого ж року перебування у новій команді, Цимбалар разом з іншими «моряками» виграв один з найбільш відомих неофіційних футбольних призів «Кубок прогресу», який надавався команді за найкращий показник прогресу між нинішнім та минулим сезонами. Того року «Чорноморець» зайняв шосте місце у чемпіонаті, що дало можливість команді зіграти наступного року у розіграші кубку УЄФА 1990—1991 років.
Свій перший матч у єврокубковому турніру Ілля відіграв 19 серпня 1990 року. Того року під час жеребкування в 1/32 фіналу морякам випав норвезький«Русенборг» з міста Тронгейм. Вже на третій хвилині матчу Цимбалар під дощем на Центральному стадіоні ЧМП відкрив рахунок, а іще три голи забили українці, Іван Гецко та Георгій Кондратьєв а також норвежець, Геран Серлот. Того дня українська команда виграла з рахунком 3:1.[4] Того сезону одесити дійшли до 1/8 фіналу кубку СРСР та посіли дев'яте місце у чемпіонаті. У Кубку УЄФА «Чорноморець» разом із Іллєю, того сезону пройшов норвезьку команду, однак, у наступному раунді вилетів від футбольного клубу «Монако».
Цього разу Ілля відіграв за одеську команду наступні чотири з половиною сезони своєї ігрової кар'єри.
«Спартак»
На початку 1993 року Цимбалар уклав контракт з московським«Спартаком»[2], у складі якого провів наступні сім сезонів своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «червоно-білих», також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Тільки наприкінці сезону 1999 року Ілля покинув команду. У складі цієї команди Ілля шість разів ставав чемпіоном країни та двічі ставав володарем кубку.[2]
Все сниться: і тренування, і ігри. Забиваю частенько та весь час у червоно-білій формі. Та й взагалі, "Спартак" здебільшого сниться. Все ж найкращі роки пройшли у цій команді…
Оригінальний текст (рос.)
…Все снится: и тренировки, и игры. Забиваю частенько и все время в красно-белой форме. Да и вообще, "Спартак" в основном снится. Все-таки лучшие годы прошли в этой команде…
Протягом сезону 2000 року захищав кольори ще однієї московської команди — «Локомотив».
Завершив професійну ігрову кар'єру в «Анжі», за який виступав протягом 2001—2002 років.
Збірна
1992 року зіграв три товариські матчі за збірну України.
Згодом, Цимбалар прийняв пропозицію Федерації футболу Росії приєднатися до національної збірної і 1994 року дебютував в офіційних матчах у складі цієї команди. Пізніше за зміну громадянства Олег Лужний назвав Цимбаларя «зрадником України».[6]
Завершивши ігрову кар'єру, Цимбалар став віце-президентом клубу «Анжи». З 2003 по серпень 2004 року очолював дублюючий склад московського«Спартака». З вересня по листопад 2004 року був тренером «Хімок».
10 червня 2006 року Ілля Цимбалар став головним тренером команди «Спартак-МЖК» з Рязані і в цьому ж сезоні вивів клуб в перший дивізіон. За підсумками сезону він був визнаний найкращим тренером Другого дивізіону зони «Центр». У грудні 2006 року керівництво команди не зуміло досягти домовленості з тренером про продовження контракту, і він покинув Рязань.
З лютого 2008 року Цимбалар був головним тренером футбольного клубу «Нижній Новгород»[8], який 2008 року почав виступи у Другому дивізіоні. На цій посаді він змінив іншого молодого тренера, також учасника чемпіонату світу 1994 року, Дмитра Кузнєцова, який пропрацював з командою менше двох місяців.
23 червня 2008 рока за сімейними обставинами — у зв'язку зі смертю матері — залишив посаду головного тренера ФК «Нижній Новгород». Восени повернувся до тренерського штабу нижньогородського клубу. 29 листопада 2008 року знову призначений головним тренером. У січні 2009 знову пішов з посади, за власним бажанням.
22 грудня 2009 року призначений помічником Ігоря Ледяхова, що став в той же день головним тренером ярославського«Шинника»[9]. 11 травня 2010 контракт з Ледяхова був розірваний за обопільною згодою. Разом з Ледяховим покинув «Шинник» і весь тренерський штаб клубу, в тому числі Цимбалар[10].
16 грудня 2010 року став старшим тренером «Хімок».[11], але вже 31 березня 2011 року контракт Цимбаларя з клубом був розірваний за обопільною згодою.[12]
В останні роки був без роботи, грав за ветеранів «Спартака».[13] Потім повернувся до рідної Одеси.
Цимбалар був свояком колишнього футболіста Геннадія Нижегородова, його дружина, Ірина[20] — сестра Геннадія. Окрім того Цимбалар хрещений батько дітей Нижегородова[2]. Також у Іллі Володимировича було два сини — Сергій (18.12.1988) та Олег (20.04.1990). До речі, їхні хрещені батьки колишні колеги Іллі Володимировича — Сергій Гусєв і брати Олександр та Юрій Никифорови. Обидва цікавилися футболом і грали у СДЮШОР «Спартак». Сергій був нападником московського «Спартака» та молодіжної команди «Спартака», потім грав в Україні, за «Чорноморець-2» з Одеси та основну команду одеського «Чорноморця». Не досягши успіху у футболі, 2008 року Сергій Ілліч почав грати за команди з чемпіонату Одеської області[20]. Поступив на навчання Московську академію фізичної культури. Олег був півзахисником молодіжної команди московських клубів «Спартака» та «Ніки», а також підмосковних «Хімок».[21]