Міністерство оборони України
Міністе́рство оборо́ни Украї́ни (Міноборони України) — центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міноборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Законодавчий статусПовноваження Міністерства оборони України чітко окреслюються у статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України»[2]. Основні завданняОсновними завданнями Міноборони України є:
Міноборони України очолює Міністр, якого призначає Верховна Рада України за поданням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України-Президента України (ст. 114 Конституції України). Міністр оборони України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міноборони України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку[3]. Історія створення Збройних Сил УкраїниПісля розпаду Совєтського Союзу і проголошення 1991 року Незалежності, Україна успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене третім у світі ядерним арсеналом після США та РФ і загалом відносно сучасними зразками звичайного озброєння та військової техніки. На території України на той час дислокувалися: ракетна армія, три загальновійськові та дві танкові армії, один армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО), Чорноморський флот. Усього угруповання військ і сил нараховувало близько 900 тисяч осіб особового складу, 100 тисяч танків, близько 70 тисяч бойових броньованих машин, до 2 тисяч бойових літаків, понад 500 кораблів та суден забезпечення, 3000 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет та майже 5.5 тисяч одиниць тактичної ядерної зброї. Проте це не були ще Збройні Сили незалежної держави у повному розумінні цього слова, Україна отримала лише окремі фрагменти військової машини Совєтського Союзу. Тому 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українському терені військових формувань Збройних Сил колишнього СССР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Процес військового будівництва в Україні умовно можна розподілити на три основні етапи:
Характерними ознаками першого з них були одночасне формування правової основи діяльності Збройних Сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. При цьому становлення Збройних Сил України у згаданий період супроводжувався значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки. Так, на кінець 1996 року було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч чоловік особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь та військової техніки: бойових літаків — на 600 одиниць, вертольотів — майже на 250 одиниць, парк танків та бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно. В основу процесу створення власного війська були заздалегідь закладені політичні рішення комуністичного керівництва України стосовно без'ядерного та позаблокового статусу держави[4]. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СССР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим. У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів щодо воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Воєнна доктрина України тощо. На ті ж роки припадає й реалізація московського сценарію ядерного роззброєння України. Воно є однією з найзначніших та найдраматичніших історичних подій кінця ХХ сторіччя. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу. Попри різноманітні труднощі того періоду, були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо. Проте, з часом стало зрозумілим, що процес будівництва Збройних Сил лише починався. І справа тут полягала не тільки у тому, що у той період не було системного підходу та чітко визначеного, послідовного плану до розв'язання проблем військового будівництва, а й бракувало підготовлених кадрів для його розробки та реалізації. Негативно вплинула на процес військового будівництва також часта зміна керівництва військового відомства. Так, з 1991 до 1996 роки змінилося три Міністри оборони і чотири начальники Генерального штабу. З початком формування Збройних Сил України було оновлено понад 70 % керівного складу. Змінилися майже усі командувачі військ військових округів, армій, командири корпусів та дивізій. На розв'язання проблем того періоду наклалися труднощі, пов'язані зі значним міждержавним переміщенням військових кадрів. З 1991 до 1994 року з України в інші держави було переведено приблизно 12 тисяч офіцерів та прапорщиків і понад 33 тисячі повернулося на Батьківщину. Безумовно, головною причиною незадовільного виконання основних заходів будівництва Збройних Сил України було постійне зниження у Державному бюджеті України, як загальної частки видатків на національну оборону взагалі, так і, витрат на утримання Збройних Сил, закупівлю озброєння і військової техніки, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт зокрема. Ці та інші чинники зумовлювали необхідність розробки обґрунтованої Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України, яка б не лише визначила напрями та пріоритети будівництва національних Збройних Сил, а й збалансувала б їхні завдання, структуру, чисельність з потенційними воєнними загрозами та викликами національній безпеці України та сучасними економічними можливостями держави. Керівництво Збройних Сил України
СтруктураДепартаменти та управління[5]
КерівництвоМіністр
Заступники міністра
Департаменти Міністерства оборони України
Головна інспекція Міністерства оборони України
Громадська антикорупційна рада10 квітня 2023 року була утворена Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України, до складу якої увійшли[23]:
Координація дій Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту УкраїниЗгідно з Указом Президента України № 20/2013 від 16.01.2013 року на Міністра оборони України покладено обов'язки координації діяльності Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту України Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Корупція у Міністерстві оборониУ вересні 2015 року Міноборони здійснило закупівлю парашутних систем на 12 млн грн, які до того були незаконно списані з військових частин і легалізовані через ланцюжок фіктивних фірм[24]. Засоби масової інформації
Меморіальний комплекс14 жовтня 2018 року відбулася церемонія відкриття Меморіального комплексу вшанування пам'яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули за свободу, незалежність та територіальну цілісність України, світовий мир та порядок. Меморіальний комплекс, якій також має назву «Зала пам'яті» розташований на території Міністерства оборони України, має два входи — з території Міноборони та з вулиці. На території комплексу розташовані: зала з Книгою пам'яті загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, стела з Дзвоном пам'яті та плац для проведення урочистих та церемоніальних заходів. Від цього дня, кожного дня, будуть поіменно згадуватися воїни Збройних Сил України, що загинули цього дня починаючи з 1992 року у боях за Україну або у миротворчих місіях, після кожного прізвища битиме Дзвін пам'яті. Лише кілька днів на рік він мовчатиме — на момент відкриття їх було тільки — 32. На першій церемонії вшанували пам'ять Рибака Михайла Володимировича, бійця 51-ї окремої механізованої бригади, який загинув 14 жовтня 2014 року. Меморіальний комплекс створено за сприяння та ініціативи Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Петра Порошенка. Проєкт Комплексу підготовлено Центральним проєктним інститутом Міністерства оборони України та побудовано військовослужбовцями Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Дзвін пам'яті виготовлено на пожертви небайдужих громадян[25]. Див. також
Примітки
Джерела
Література
Посилання
|