|Lib= |Член КПРС:=
Кундзіч Олексій Леонардович (9 (22) квітня 1904 (19040422 ) , Павлівка — 20 червня 1964 , Ялта ) — український радянський письменник , перекладач і перекладознавець.
Життєпис
Літературна організація «Молодняк» . 1927. Зліва направо: сидять унизу Олексій Кундзіч , Павло Усенко , Петро Голота ; в середньому ряду Дмитро Гордієнко , Олесь Донченко , Терень Масенко , Леонід Первомайський , Іван Момот , Марко Кожушний ; стоять угорі Іван Ковтун (Юрій Вухналь) , Ярослав Гримайло , Борис Даніман (завідувач відділу друку ЦК ЛКСМУ і член редколегії журналу «Молодняк»), Володимир Кузьмич .
Народився 9 (22 квітня ) 1904 року в селі Павлівці (тепер Калинівського району Вінницької області ) в селянській родині. Навчався на Вищих педагогічних курсах у Вінниці , у 1921 –1925 роках — у Кам'янець-Подільськім інституті народної освіти. У 1926 році закінчив Харківський інститут народної освіти . Належав до літературної організації «Молодняк» [ 1] . Виступав як перекладач, публіцист, літературний критик, теоретик художнього перекладу. Учасник німецько-радянської війни .
Могила Олексія Кундзіча
Жив у Києві.
Помер 20 червня 1964 року. Поховано в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1). Пам'ятник на похованні встановлено 1965 року, скульптор К. А. Кузнецов [ 2] .
Творчість
Брав участь у підготовці «Українсько-російського словника» (т. 1—6, 1953–1963). Основні праці з питань мовної культури та перекладознавства:
«Дієзи в ключі!»,
«Переклад і літературна мова»,
«Деякі питання перекладу творів Л. М. Толстого»,
«Питання залишається актуальними» та інші.
Вони вміщені в посмертних збірниках літературно-критичних праць Кундзіча:
«Дієзи в ключі!» (1965),
«Слово і образ» (1966),
«Творчі проблеми перекладу» (1973).
Переклав українською мовою роман «Війна і мир» Льва Толстого ,[ 3] окремі твори М. Лермонтова, М. Горького, Л. Леонова тощо.
Вшанування пам'яті
меморіальна дошка
19 жовтня 1971 року в Києві , на фасаді будинку Роліту по вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького ), 68, в 1954 –1964 роках жив і працював Олексій Кундзіч, установлено гранітну меморіальну дошку (барельєф ; скульптор Н. М. Дерегус )[ 4] .
Примітки
Література
Кундзіч О. Л. «Гіпс» , 1926.
Ставицька Л. О. Кундзіч Олексій Леонардович // Українська мова : енциклопедія / НАН України , Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні , Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9 .
Живий Олексій Кундзіч. — K., 1977. — 301 с.
Поліщук В. «Наше діло — ламати межі». «Слово і час» , 1991, № 11.
Буженко Л. Шкіци до наукової біографії Олексія Кундзіча. Дитинство, вінницький та кам'янецький етапи життя // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. — К., 2007. — Вип. 15. — С. 150–158.
«Кундзіча можна знищити безперешкодно…» // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури . — К.: Наш час, 2010. — С. 280–297.
Посилання