Дрогобицька українська приватна гімназія імені Івана Франка[1] — навчальний заклад у місті Дрогобичі, який діяв до радянської окупації у 1939 році та у роки нацистської окупації 1942—1944. Архітектор Євген Нагірний.
Створена гімназія була завдяки співпраці українців міста Дрогобича та Дрогобицького повіту в 1918 році, як приватну українську гімназію імені Івана Франка. Архітектор Євген Нагірний (споруда на сучасній вул. П.Сагайдачного, 19). Гімназія належала до Українського Педагогічного Товариства «Рідна школа» й початково містилася у будівлі на вул. М. Тарнавського. Кількість учнів гімназії постійно зростала, якщо у 1920/21 навчальному році було 80 гімназистів, у 1921/22 — 153, в 1922/23 — 221, а у 1927/28 навчальному році їх було вже 293. Тому постало питання про будівництво нового приміщення.
У 1923 році вирішено побудувати нове приміщення для гімназії. Було створено комітет з представників української громадськості Дрогобича, який очолював дрогобицький адвокат Володимир Ільницький. Під керівництвом комітету було проведено збір коштів для будівництва навчального закладу. Сестри Маріїнського товариства щонеділі проводили збір яєць, необхідних для будівництва (за народними звичаями розчин вапна з білком яєць вважається міцнішим).
На запрошення дрогобичан приїхав перемишльський та самбірський греко-католицький єпископ, який і освятив закладений перший камінь у 1926 року.
У вересні 1928 року було збудовано нове приміщення для гімназії на вул. Петра Сагайдачного, вартістю до 500 тис. злотих, а у старому приміщенні діяла приватна українська початкова школа імені Тараса Шевченка.
У січні 1940 року, під час радянської окупації, гімназію та початкову школу об'єднали та створили на їх базі середню школу № 1. У приміщенні СШ №1 було засновано вечірню середню школу для дорослих.
Під час німецької окупації гімназія відновила діяльність під назвою «Державна гімназія з українською мовою навчання у Дрогобичі». 12 – 17 листопада 1941 року проведено записи бажаючих навчатися вгімназії. Набір учнів відбувався одразу до усіх восьми класів. У класі було 50 учнів, з них 5 дівчат[4].
З 1944 року гімназія знову було перетворено у СШ № 1[5].
Після порголошення Незалежності України в приміщенні колишньої Дрогобицької української гімназії імені Івана Франка продовжувала функціонувати Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 імені Івана Франка, згодом Ліцей №1 імені Івана Франка[6].
↑Андрій Сольчаник. Українська гімназія ім. Івана Франка //Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Т. 1. – Нью-Йорк – Париж –Сидней – Торонто: Б.в., 1973. – С. 444 – 466
↑Гаврилишин Б. Залишаюсь українцем: спогади. — Видання 2-е, без змін. — К. : університетське видавництво «Пульсари», 2012. — С. 28. — ISBN 966-7671-96-8 (серія), ISBN 978-617-615-012-1.
Микола Галів. Культурне життя української громади Дрогобича в період німецької окупації (1941 – 1944 рр.) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ. — Дрогобич, 2008. — Випуск 22. Історія. — С. 92–101.
Микола Галів. Середні навчальні заклади у Дрогобичі (1919 – 1939 рр.) // Актуальні питання гуманітарних наук. — 2016. — Вип. 16. — С. 21-32
Роман Пастух. Рідна школа в Дрогобичі. – Львів: Меморіал,1991. – 61 с.