Дабіжа Олександр Васильович (13 вересня 1860 р., Іваниця, Прилуцький повіт, Полтавська губернія — 16 червня 1899 р., Царське село, Санкт-Петербурзька губернія) — князь, дипломат, український історик та художник.
Біографія
Народився в родині молдавського князя Василя Дмитровича Дабіжі (1823—1902) та його дружини Анастасії Олександрівни, вродженої Горленко (1839—1904). Князь Василь Дабіжа був нащадком відомих з XII століття балканських правителів Котроманичів Боснійських[1][2]. Рід матері - Анастасії Олександрівни походив з козацько-старшинського роду Горленків, відомого з середини XVII століття.
Батько Василь Дабіжа після закінчення Київського університету служив у канцелярії Херсонського цивільного губернатора в Одесі. Подальша кар'єра проходила у Києві по лінії Міністерства народної освіти. Дабіжа займав різні посади в Київському навчальному окрузі. Завершенням кар'єри чиновника стало призначення до Санкт-Петербурга, де він служив по Відомству установ імператриці Марії[3]. В 1892 році Василь Дабіжа добився підтвердження імператором Олександром ІІІ іноземного княжого титулу Дабіж. Він і потомки по низхідній лінії отримали російський княжий титул, який визнавався з моменту прийняття батька Василя Дабіжі на службу в Російській імперії[4]. Князь мав будинок в Одесі та володів маєтком Романівщина в Борзнянському повіті поблизу містечка Ічня, отриманим від Горленків при укладенні шлюбу[5].
Олександр народився в маєтку Горленків у Іваниці Прилуцького повіту. Дитинство пройшло в Одесі, а літні місяці родина проводила в маєтку Романівщина. Закінчив в Одесі Рішельєвську (Першу чоловічу) гімназію, в 1878 році вступив до старших класів Олександрівського ліцею у Санкт-Петербурзі. Навчання завершив у 1881 році з чином титулярного радника (ІХ клас). Поміж трьох кращих випускників був призначений на службу до Міністерства іноземних справ Російської імперії[6]. Кілька років служив третім секретарем в канцелярії міністерства[7], потім був призначений другим секретарем дипломатичної місії в Мадриді[8], де служив близько двох років. З Іспанії був переведений в Каїр секретарем дипломатичної місії. Там, зокрема, супроводжував царевича Миколу Романова в його двотижневій подорожі по Єгипту в жовтні-листопаді 1890 року[9]. Завдяки дипломатичній службі побував у багатьох європейських країнах, багато часу провів на землі предків — в Боснії і Герцоговині, бував у Сирії і Марокко, також відвідав скит святого Іллі на Афоні. В 1898 році отримав чин статського радника[10]. Мав іноземні нагороди: орден Філіппа Великодушного, герцогство Гессен (1884); Командорський хрест, Іспанія (1887)[7][8].
Ще під час служби в міністерстві розпочав вивчення історії роду Горленків, здійснюючи пошук історичних документів у столичних архівах та використовуючи матеріали фамільного архіву, надані йому далеким родичем по матері, істориком і публіцистом Василем Горленком. Результатом цих досліджень стала «Роспись рода Горленков…», надрукована в 1886 році в часописі «Киевская старина».
Наступне історичне дослідження «Горленки (Очерки прилуцкой старины)» також стосувалося історії роду Горленків, але воно було подане через призму історичних подій в Гетьманщині ХVII-XVIII століть. Це дослідження було надруковане в «Киевской старине» в 1887 році. Остання частина дослідження, присвячена полковнику Прилуцькому Дмитру Горленку, залишилася у рукописі. Всього Олександр Дабіжа опублікував у часописі «Киевская старина» 6 науково-історичних праць, його останньою публікацією була стаття «Шпага Карла ХІІ», надрукована в 1896 році в столичній газеті «Journal de St.-Pеtersbourg», а згодом, у перекладі з французької, в «Киевской старине».
Олександр Дабіжа був художником-аматором, учнем професора акварельного і перспективного живопису Імператорської Академії мистецтв Луїджі Премацці[11]. Акварелі О. Дабіжі експонувалися на академічних виставках і виставках Товариства російських акварелістів. Також він влаштовував художні виставки в Каїрі. В 1892 році О. Дабіжа надіслав до Імператорської Академії мистецтв 14 акварелей, написаних під час подорожі по Єгипту царевича Миколи. За представлені роботи Академія мистецтв обрала його почесним вільним общником[10].
Ще під час дипломатичної служби в Каїрі у нього проявилися симптоми туберкульозу легень. Багато років він безуспішно намагався впоратися із захворюванням, довелося полишити дипломатичну службу і піти в довготривалу відпустку, залишаючись у відомстві міністерства іноземних справ. Проходив лікування в європейських санаторіях: поблизу Франкфурта (Німеччина), Давос (Швейцарія) та інших. Зрозумівши, що вилікуватися не може, повернувся до Російської імперії[12].
Продовжував історичні дослідження, публікуючи їх результати в «Киевской старине». Приїздив в Україну, провідував друзів і знайомих. Перебуваючи в маєтку батьків Романівщині, став поручителем при вінчанні молодшої сестри Софії з французьким підданим Едуардом Леоном Коз[13], також у Романівщині народився його син Олександр[14]. Після тривалої хвороби Олександр Дабіжа помер у Царському селі 16 червня 1899 року, на його прохання похований в Ялті на міському кладовищі 23 червня 1899 року[15][16], могила не збереглася[17]. В окремих публікаціях днем смерті вказується 14 червня, що не відповідає метричному запису в Іоанно-Златоустовській церкві Ялти та некрологу.
Сім'я
З 1894 року був одружений з графинею Софією Михайлівною Муравйовою (1872—1901), фрейліною Імператорського двору, донькою дипломата Михайла Миколайовича Муравйова (1845—1900), а в 1897–1900-х роках міністра іноземних справ Російської імперії. Софія Михайлівна померла у Флоренції 19 вересня 1901 року від шлункової гарячки (бруцельозу)[18].
Син Олександр народився 1 вересня 1895 року в маєтку Романівщина[19]. Навчався в Олександрівському ліцеї, в 1916 році закінчив Пажеський корпус. Служив у Чеченському та Татарському кінних полках Кавказької тубільної кінної дивізії, останнє звання — поручик. Після революції провів життя в еміграції у Німеччині, помер після 1961 року[20][21][22].
Статті
- Дабижа А. Мазепа-князь и его шляхетский и княжеский гербы // Киевская старина. — К., 1885. — Т.13. — № 12. — С. 715—718.
- Дабижа А. В. Роспись рода Горленков, составленная по фамильным родословным и поминальным спискам, грамотам и документам Горленковского архива Киевская старина. — Приложение. — К., 1886. — Т. 15. — № 6. — С. І–ХІІ.
- Дабижа А. Горленки (Очерки прилуцкой старины) // Киевская старина. — К., 1887. — Т. 17, № 2. — С. 237—268.
- Продовження // Киевская старина. — К., 1887. Т. 19, № 10. — С. 199—232.
- Дабижа А. Малороссийская обитель на Афоне // Киевская старина. — К., 1893. — Т. 40. — № 1. — С. 34-40.
- Дабижа А. К рисунку (дар гетмана Мазепы Гробу Господню) // Киевская старина. — К., 1893. — Т. 43. — № 11. — С. 316—320.
- Дабижа А. Шпага Карла ХІІ // Киевская старина. — К., 1896. — Т. 55. — № 12. — Отд. 2. — С. 65–70.
Список акварелей, поданих в Академію мистецтв
- Біля берегів Єгипту.
- Палац принца Хусейна в Гізі — місцеперебування спадкоємця цесаревича.
- Булакське передмістя в Каїрі.
- Каїрський Хан-Халіль (базар).
- Сфінкс.
- Остання з мечетей старого Каїра (Масср-ель Атіка) на шляху до півдня.
- Берег Нілу біля Абу-Хаммера (Верхній Єгипет).
- Луксор — давні Фіви.
- Мечеть у храмі Рамзеса Великого. Луксор.
- Вулиця в Луксорі.
- Зрошувальне колесо («Саккіє») в Едфу.
- Нільські пороги біля острова Елефантина в Нубії. Асуан.
- Перистиль храму Ізіди на острові Філе (Philae). Нубія.
- Павільйон Тиверія на острові Філе. Нубія.
Примітки
- ↑ Эрмерин Р. И. Герб и родословие князей Дабижа, Котроманичей Боснийских. СПб., 1898.
- ↑ Князья Дабижа Херсонской губернии. — Галина Комарова. Вглядываясь в прошлое. — С.-Пб: Нестор-История, 2017.
- ↑ Борис Гузь, Микола Терещенко. Історія садиби Романівщина // Оживає минувшина. Книга дев'ята. Упорядники: М. Терещенко, В. Шевченко. — К.: Гнозіс, 2018. — С. 32, 36, 37
- ↑ Под чуждым небосводом / Э. Бордато, М. Г. Талалай. — СПб.: Алетейя, 2009. — С. 14-15.
- ↑ Борис Гузь, Микола Терещенко. Історія садиби Романівщина // Оживає минувшина. Книга дев'ята. Упорядники: М. Терещенко, В. Шевченко. — К.: Гнозіс, 2018. — С. 32.
- ↑ Под чуждым небосводом / Э. Бордато, М. Г. Талалай. — СПб.: Алетейя, 2009. — С. 14.
- ↑ а б Annuaire diplomatique de l'Empire de Russie By Russia. Ministerstvo inostrannykh del. — С. 335.
- ↑ а б Ezhegodnik Ministerstva inostrannykh di︠e︡l. — By Russia. Ministerstvo inostrannykh del, Institut des langues orientales (Russia). — С.357.
- ↑ Визит в Египет Цесаревича Николая Романова глазами современников.
- ↑ а б Почетные вольные общники Императорской Академии художеств: краткий биографический справочник // авт.-сост. Н. С. Беляев; рец. Е. А. Плюснина. — СПб.: БАН, 2018. — С. 91.
- ↑ Людвиг Премацци.
- ↑ Світлана Половнікова. Олександр Дабіжа — дипломат, історик, художник // Сіверянський літопис. — Чернігів, 2016. — № 2 (128). — С. 183.
- ↑ ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, оп. 2, с. 1428, арк. 7, кадр 1171. — Церква Іоанна Богослова с. Хаєнки Прилуцького повіту. — Про одруження.
- ↑ Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д. О., 2021. — С. 71, 75.
- ↑ Князь А. В. Дабижа (Некролог). // Киевская Старина. — К., 1899. — Т. 66. — № 8. — С. 61.
- ↑ Государственный архив Автономной Республики Крым. Симферополь. Ф. 142-1/464, с. 123, кадр 602. — Иоанно-Златоустовская церковь, Ялта. — Об умерших.
- ↑ Сергій Конашевич. Князь Олександр Дабіжа: літописець України, похований у Ялті. // Газета «Кримська світлиця», 2019. — вип. № 25-26.
- ↑ Свидетельство Императорско-Посольской Христо-Рождественской церкви во Флоренции. — Копия. Дубликат 209-го от 27 сентября 1901 года.
- ↑ ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, оп. 2, с. 1426, арк. 213, кадр 747. — Церква Іоанна Богослова с. Хаєнки Прилуцького повіту. — Про народжених.
- ↑ Борис Гузь. До історії дворянських родів Величків, Дабіж, Ростковських
- ↑ Офицеры Русской императорской армии. Дабижа Александр Александрович.
- ↑ Историк С. В. Волков. База данных «Участники Белого движения в России» на январь 2016. Буква Д, — С. 1.
Джерела та література
- Світлана Половнікова. Олександр Дабіжа — дипломат, історик, художник // Сіверянський літопис. — Чернігів, 2016. — № 2 (128). — С. 181—184.
- Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д. О., 2021. — С. 58-88.
- Борис Гузь, Микола Терещенко. Історія садиби Романівщина // Оживає минувшина. Книга дев'ята. Упорядники: М. Терещенко, В. Шевченко. — К.: Гнозіс, 2018. — С. 27–51.
- Борис Гузь. До історії дворянських родів Величків, Дабіж, Ростковських. — К.: Сайт «Чернігівське земляцтво», 2021, 8 с.
- Сергій Конашевич. Князь Олександр Дабіжа: літописець України, похований у Ялті. // Газета «Кримська світлиця», 2019. — вип. № 25-26.
- В. Горленко. Князь А. В. Дабижа (Некролог). // Киевская Старина. — К., 1899. — Т. 66. — № 8. — С. 61-63.
- Н. С. Беляев. Почетные вольные общники Императорской Академии художеств: краткий биографический справочник // авт.-сост. Н. С. Беляев; рец. Е. А. Плюснина. — СПб.: БАН, 2018. — С. 91.