Належав до дрібного слобожанського дворянства. Походив з роду спадкових шляхтичів – новосанжарських сотників Бичів-Биченків. Нащадок (прапрапраправнук) новосанжарського сотника, значкового товариша та отамана чугуївського (?) Григорія Йосиповича Бича (? - 1675 – 1743 – ран. 1751) [1][2]
Екстерном закінчив юридичний факультет Харківського університету, працював деякий час як мировий суддя. Брав активну участь у громадському житті Харкова та Харківщини, як археолог-аматор, популяризатор велосипедного спорту. Також був активним учасником релігійного життя, брав як мирянин участь у діяльності церковних соборів, обговоренні проблем реформування церкви. Він не припинив цієї діяльності навіть тоді, коли це стало небезпечно, — в роки Громадянської війни[3].
Політична діяльність
Іван Бич-Лубенський був монархістом, з початку 1900-х брав активну участь у консервативно-націоналістичному русі Харківщини, вступив до харківського відділу Союзу Російського народу та був у дружніх стосунках з лідером харківських чорносотенців Андрієм Вязигіном. У вересні 1914 року Іван Бич-Лубенський був висунутий харківськими консерваторами як кандидат на посаду міського голови, його суперником від лібералів виступив Дмитро Багалій. Хоча Бич-Лубенський отримав незначну перевагу на виборах, йому не дозволили залишити попередню посаду. У підсумку міським головою став Багалій. Є свідчення, що у 1916 році він брав участь у діяльності товариства імені Квітки-Основ'яненка, та навіть займався розповсюдженням його прокламацій. Ймовірно, певною мірою він зазнав впливу з боку свого брата Костянтина, який був активним учасником товариства та інших українських організацій Слобожанщини[4]. Під час Громадянської війни він деякий час проживав у Харкові та навіть виступав на стихійному мітингу харківських монархистів, викликаному чутками про смерть Миколи II. Потім пішов поголос, що Івана Бич-Лубенського розстріляли більшовики «на тому самому місті, де говорив свою промову щодо загибелі імператора». Але насправді він залишився тоді живий та навіть був обраний до харківської міської ради у 1919 році, коли Харків зайняли білогвардійці.
Смерть
Справжня доля Івана Бич-Лубенського з'ясувалася лише, коли російські історики С. В. Волков й Л. М. Абраменко на підставі архівних документів розкрили так звану «справу 204-х». Восени 1920 року в Ялті у рамках «червоного терору» було заарештовано 204 мешканці, серед яких «Іван Бич-Лубенський, місце народження — Харків». Усі арештовані були засуджені до розстрілу[5]
↑Кривошея, Володимир (2014). Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Монографія: у 2 т. - Т. II (Українською) . Чернігів: Лозовий В.М. с. 496. – С.80. ISBN978-617-7223-09-1.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 17 липня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Хождение по убеждениям (статья о братьях Бич-Лубенских) [1][недоступне посилання з травня 2019]
↑ Дело двухсотчетырёх С. В. Волков, Л. М. Абраменко [2]
Гуковський Павло (1767) · Афанасьєв Федір (1768–1778) · Артюхов Петро (1779–1784) · Карпов Артемій (1784–1789) · Павлов Олександр (1790–1791) · Тамбовцєв Олексій (1791–1793) · Анікєєв Андрій (1793–1796) · Бутенко Михайло (1796–1799) · Урюпін Єгор (1799–1805) · Анікєєв Андрій (1805–1808) · Карпов Федот (1808–1811) · Ламакін Василь (1811–1823) · Криворотов Григорій (1823–1828) · Мотузков Антон (1829–1834) • Кузін Кузьма (обраний, але не займав посади) (1835) · Ковальов Дмитро (1835–1837) · Карпов Сергій (1838) · Базилевський Федір (1838–1839) · Климов Андрій (1839–1841) · Гринченков Гавриїл (1841–1843) · Рудаков Федір (1844–1846) · Котляров Михайло (1846–1847) · Рижов Іван (1847–1849) · Рудаков Олексій (1850–1852) · Костюрін Сергій (1853–1858) · Северин Олександр (1859–1861) · Скриннік Олексій (1862–1867) · Шатунов Микола (1867–1870) · Гордієнко Єгор Степанович (1871–1873) · Чєпєлкін Олексій (1874–1875) · Ковальов Олександр (1875–1884) · Фесенко Іван (1884–1891) · Щелков Володимир (1892–1893) · Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович (1893–1900) · Погорілко Олександр Костянтинович (1900–1912) · Будберг Роман (1913) · Дорофєєв Микола (1913–1914) · Багалій Дмитро Іванович (1914–1917) · Стефанович Сергій Григорович (1917) · Сіверо-Одоєвський Опанас (1918) · Салтиков Микола Миколайович (1919)