We Can Do It!

Плакат «We Can Do It!» Джей Говарда Міллера, США 1942 рік

Варіація плакату "Ми можемо редагувати!" для подолання дефіциту жінок у Вікіпедії

«We Can Do It!» («Ми можемо зробити це!») — американський плакат часів Другої світової, створений в 1942 році художником Джей Говардом Міллером (англ. J. Howard Miller).[1] Одне з десяти найбільш затребуваних зображень у Національному управлінні архівів та документації США. Починаючи з 1980-х років використовується феміністичними та іншими політичними рухами.[1]

Загальні відомості

Під час Другої світової війни у США через гостру потребу робочих рук в оборонній промисловості, урядом була розпочата національна кампанія, метою якої було залучення домогосподарок до праці на виробництві. На заклик відгукнулись кінематографісти, музиканти та художники. які створювали мотиваційні патріотичні твори.

В 1942 році Джей Говард Міллер на замовлення компанії Westinghouse Electric створив мотиваційний плакат, призначений для підвищення морального духу робітниць.

Зображення використовувалося лише на підприємствах компанії Westinghouse, де його було розповсюджено в лютому 1943 року. Плакат був призначений не для вербування жінок, а як заклик до вже найнятих жінок працювати наполегливо.[2]

Повоєнна історія

Під час війни плакат був маловідомим, але на початку 1980-х років його відкрили заново і з того часу поширювали в багатьох варіаціях, часто під назвою «We Can Do It!», а іноді й під назвою «Розі-клепальниця» за зразом культового узагальненого образу сильної жінки — працівниці військового виробництва.

Вважалося, що плакат заснований на чорно-білій фотографії із зображенням мічиганської робітниці Джеральдін Дойл^[en], але в 2015 році з'ясувалося, що ймовірніше прообразом плаката була 20-річна верстатниця військового заводу Наомі Паркер^[en].[3]

Починаючи з 1980-х зображення «We Can Do It!» використовувалося феміністськими та іншими політичними рухами і відтоді стійко асоціюється з образом активної, самостійної та вмілої жінки.[4]

Плакат We can do it! зберіг свою канонічність: у 1994 році зображення потрапило на обкладинку журналу Smithsonian Смітсонівської установи[1], а 1999 року його відтворили на поштовій марці, випущеній у рамках серії з історії Другої світової війни, виробленої поштовою службою США.[5]

2008 року деякі американські політики використовували плакат у своїх агітаційних матеріалах, а 2010 його переробив вуличний художник з Мельбурна на честь Джулії Гіллард, першої жінки на посаді прем'єр-міністра Австралії.[6][7]

Див. також

• Keep Calm and Carry On
• Клепальниця Розі

• Дядько Сем

• Не зв'язуйтеся з Техасом
• Агітаційна версифікація
• Патріотизм

Примітки

1. Kimble, James J.; Olson, Lester C. (Winter 2006). «Visual Rhetoric Representing Rosie the Riveter: Myth and Misconception in J. Howard Miller's 'We Can Do It!' Poster». Rhetoric & Public Affairs. 9 (4): 533—569.
2. William L. Bird, Rubenstein. — Princeton Architectural Press, 1998. — P. 78. — ISBN 1-56898-140-6.
3. Fox, Margalit (2018). «Naomi Parker Fraley, the Real Rosie the Riveter, Dies at 96 [Архівовано 22 січня 2018 у Wayback Machine.]». The New York Times. Retrieved 23 January 2018.
4. Endres, Kathleen L. (2006). «Rosie the Riveter». In Dennis Hall, Susan G. Hall. American icons: an encyclopedia of the people, places, and things. 1. Greenwood. p. 601. ISBN 978-0-275-98429-8.
5. Women On Stamps (Publication 512). [Архівовано 20 квітня 2013 у Wayback Machine.] United States Postal Service. April 2003. Retrieved January 24, 2012.
6. Dama Design (July 8, 2010) [Архівовано 25 грудня 2012 у Archive.is]. «Julia Gillard».
7. Phoenix (29 червня 2010). We Can Do It!. Flickr. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012.

Джерела та посилання

• Плакат We can do it! у Національному музеї американської історії [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
• World War II song «Rosie the Riveter» LYRICS & RARE VISUALS Four Vagabonds (Оригінал пісні «Розі клепальниця» 1942 рік) [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
• Smarthistory art, history, conversation. [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.] Розмова з доктором Маргі Конрадсом, головним куратором, музею американського мистецтва Crystal Bridges і доктором Бет Харрісом.