The Doors (укр. «Двері») — кінофільм, в основу якого покладено історію відомого та впливового американського рок-гурту 1960-х років «The Doors».
Сюжет
Цей фільм є екранізацією біографії соліста групи «The Doors», американського музиканта Джима Моррісона — від студентських років у кіноакадемії в Лос-Анджелесі й до моменту смерті у Парижі 1971 у віці 27 років.[1] Від початку кінострічки Олівер Стоун показує цілу сюжетну смугу, що проходить повз життя Моррісона — починаючи з дитячих спогадів, де герой бачить індіанця, що помирає на узбіччі дороги, та прибуття Джима Моррісона до Каліфорнії, де він інтегрується в культуру Веніс Біч у часи свого студентства, а також сцени знайомства його зі своєю майбутньою подругою Памелою Курсон.[2] Фільм характеризується силою гри Вела Кілмера, який вирізняється не тільки зовнішньою подібністю до реального Джима Моррісона, а й схожим голосом, внаслідок чого більшу частину пісень виконав сам актор.[1]
Цікаві факти
Першим кандидатом на отримання ролі Джима Моррісона був британський рок-співак Айан Естбері (Ian Astbury), другим був Вел Кілмер. Давній фанат гурту The Doors Маклахлан заявляв, що хоче зіграти Моррісона, але погодився на роль Манзарека після того, як було обрано Кілмера.
Роббі Крігер, Джон Денсмор та Патриція Кенеллі були технічними радниками фільму. Однак члени гурту були невдоволені кінцевим варіантом фільму та піддавали режисера критиці за те, що той зображає Моррісона як неконтрольованого соціопата.
Фільм містить більш ніж 20 пісень Дорз, а вокал Кілмера безпосередньо накладений на оригінальні записи гурту. Кілмер так точно виконував пісні Джима Моррісона, що навіть колишні члени гурту The Doors іноді не могли відрізнити його виконання від оригінальних записів.
Джим зустрів Памелу Курсон у «London Fog», коли Дорз грали там, а не на вулиці, як показано у стрічці.
Коли у фільмі Моррісона просять змінити нецензурний текст у пісні Light My Fire для виступу у «Шоу Еда Саллівана» («Ed Sullivan Show»), то він явно ігнорує прохання через бунтарство. Насправді Моррісон наголошував, що це була випадковість — він хотів змінити текст, але був настільки схвильований виконанням у прямому ефірі по телебаченню, що забув це зробити.
Знамениту фотографію Джима Моррісона з оголеним торсом (на обкладинці альбому «Best of The Doors», 1998) зробив Жоель Бродський, а не Глорія Ставерс, як показано у фільмі.
На початку своєї кар'єри Олівер Стоун особисто познайомився з Джимом Моррісоном незадовго до його смерті.
Реклама з піснею «Light My Fire» насправді не вийшла, оскільки Моррісон не дав згоди компанії «Buick» на її використання.[3]
Номінації
Після виходу на широкий екран фільм був номінований на премію "Золотий «Святий Георгій» (1991), а Вел Кілмер — на премію каналу MTV (1992) за найкращу чоловічу роль.[4]