Колючі ігуани — це ящірки середнього розміру, довжина яких (враховуючи хвіст) становить 30-50 см. Голова у них широка, сплющена, розширюється ззаду, тулуб кремезний, циліндричної форми, кінцівки короткі та міцні, хвіст на кінці поступово тоншає. Задні лапи є довші за передні й закінчуються довгими пазуристими пальцями, що робить цих ящірок вправними альпіністами. Тіло вкрите характерними кілеподібними лусками з шипами, особливо великими є шипи на хвості. Забарвлення переважно яскраво-коричневе або бронзове. На спині та боках є поперечні й поздовжні смуги та лінії, які можуть змінювати колір. Колючим ігуанам притаманний статевий диморфізм: самці мають більш яскраве забарвлення, ніж самиці.
Колючі ігуани поширені в США, Мексиці і Центральній Америці, від Нью-Йорка і Вашингтона до Панами. Найбільше різноманіття цих ящірок спостерігається в Мексиці. Вони живуть в різноманітних природних середовищах: переважно в кам'янистих місцевостях, а також в пустелях і напівпустелях, в сухих чагарникових заростях та у відносно вологих соснових і хмарних лісах, на висоті до 3800 м над рівнем моря. Часто колючих ігуан можна побачити, коли вони відпочивають на огорожах або парканах, звідки походить одна з їх назв.
Колючі ігуани ведуть переважно наземний спосіб життя, однак деякі види, такі як Sceloporus malachiticus, також зустрічаються на гілках дерев, а інші, такі як Sceloporus magister — у самостійно виритих норах. Це яйцеживородні ящірки, хоча деякі види є живородними. Вони живляться переважно комахами, зокрема мурахами, жуками, кониками, цвіркунами тощо, а також павуками, дрібними ящірками, рідше плодами та квітами. При загрозі колючі ігуани швидко втікають, шукаючи безпечного місця в тріщинах серед скель, в покинутих норах гризунів, серед чагарників або під пнями. При зустрічі з іншими ящірками вони сильно і швидко хитають головою зі сторони в сторону, водночас присідаючи на передні лапи. Частота хитань у різних видів відмінна.
Як і більшість інших ігуан, колючі ігуани впадають в сплячку, час якої залежить від клімату. Сезон розмноження у них триває з весни до літа. За цей час вони відкладають одну або кілька кладок. Самиці викопують в пухкому ґрунті заглибину, куди відкладають до 20 яєць, після чого її закопують.
Powell R, Conant R, Collins JT (2016). Peterson Field Guide to Reptiles and Amphibians of Eastern and Central North America, Fourth Edition. Boston and New York: Houghton Mifflin Harcourt. xiv + 494 pp., 47 Plates, 207 Figures. ISBN 978-0-544-12997-9. (Genus Sceloporus, p. 292).
Smith HM (1939). "The Mexican and Central American Lizards of the Genus Sceloporus ". Field Museum of Natural History, Zoological Series26: 1–429.
Smith HM, Brodie ED Jr (1982). Reptiles of North America: A Guide to Field Identification. New York: Golden Press. 240 pp. ISBN 0-307-13666-3 (paperback), ISBN 0-307-47009-1 (hardcover). (Genus Sceloporus, p. 114-115).
Stebbins RC (2003). A Field Guide to Western Reptiles and Amphibians, Third Edition. The Peterson Field Guide Series ®. Boston and New York: Houghton Mifflin Company. xi + 533 pp. 56 plates, 39 figures. ISBN 978-0-395-98272-3. (Genus Sceloporus, p. 283; Sceloporus species accounts, pp. 283–294).
.jpg)
.jpg)
