|
Pseudocleónus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).
Зовнішній вигляд
Жуки цього роду мають середній та досить великий розмір: 8-16.2 мм у довжину. Основні ознаки[1]:
- головотрубка розширена до вершини;
- 1-й членик джгутика вусиків довший за 2-й
- передньоспинка майже квадратна, її задній край півколовий, зверху посередині є поздовжній кіль, щиток непомітний;
- надкрила при основі не ширші за передньоспинку, без плечових бугорців, їз поздовжніми крапковими борозенками;
- 2-й членик задніх лапок не видовжений.
Фотографії видів цього роду дивись на[2].
Спосіб життя
Докладно не вивчений, але наявна інформація підтверджує його подібність до способу життя інших Cleonini. Ймовірно, життєвий цикл видів цього роду пов'язаний із декількома родами айстрових.
Зокрема, у Pseudocleonus cinereus личинка розвивається у корені любочок та волошок. Дорослі жуки живляться листям та молодими пагонами цих та інших айстрових: осоту, нечуйвітру, кульбаби[3]. Самиця відкладає яйця у заглиблення, яке вона вигризає у корені, личинка, розвиваючись, вигризає порожнину у рослинних тканинах[4].
Географічне поширення
Ареал роду охоплює майже весь Південь Палеарктики — від Португалії і Марокко до Китаю та Далекого Сходу[5], хоча у більшості видів він зосереджений у західній частині південної Палеарктики. Серед них чимало ендеміків видів. Наприклад, Pseudocleonus dieckmanni відомий лише з острова Крит, а три види — лише з Марокко.
В фауні України зареєстровані чотири види цього роду[6], причому у Pseudocleonus dauricus через Україну проходить західна межа ареалу, а Pseudocleonus grammicus знайдений лише у Гірському Криму.
Класифікація
У роді Pseudocleonus описано 20 видів[5], вони розподілені на чотири підроди. Перелік їх наведено нижче, види української фауни виділено кольором:
|
Asiacleonus Arzanov, 2005
- Pseudocleonus dauricus (Gebler, 1830)
- Pseudocleonus taciturnoides L. ArnoI'di, 1956
Neopseudocleonus Arzanov, 2005
- Pseudocleonus ferghanensis Ter-Minasian, 1988
- Pseudocleonus glabratus (Faust, 1883)
- Pseudocleonus grammicus (Panzer, 1789)
- Pseudocleonus havtagensis Ter-Minasian, 1976
- Pseudocleonus italicus F. Solari, 1950
- Pseudocleonus marginicollis (Fåhraeus, 1842)
- Pseudocleonus pustuloses Chevrolat, 1876
|
Phryganocleonus L. ArnoI'di, 1956
- Pseudocleonus guldarensis L. ArnoI'di, 1956
- Pseudocleonus iskanderi L. Arnol'di, 1956
- Pseudocleonus tadzhika L. Arnol'di, 1956
Pseudocleonus Chevrolal, 1872
- Pseudocleonus carinatus (Gyilenhal, 1834)
- Pseudocleonus cinereus (Schrank, 1781)
- Pseudocleonus dieckmanni Fremuth & Bayer, 2008
- Pseudocleonus libanicus Faust, 1904
- Pseudocleonus novaki Penecke, 1928
- Pseudocleonus otini (Hoffmann, 1957)
- Pseudocleonus parallelus Escalera, 1914
- Pseudocleonus theryi Hustache, 1931
|
Примітки
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 64-70
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- ↑ Dieckmann L. Beitrage zur Insektenfauna der DDR: Coleoptera Curcuiionidae (Tanymecinae, Leptopiinae, Cleoninae, anyrhynchinae, Cossoninae, Bagoinae, Tanysphyrinae). — Beitr. at., 1983, 32, 2, S. 257–381
- ↑ Scherf H. Die Entwicklungsstadien der mitteleuro-iischen Curculioniden (Morphologie, Bionomie, Ökologie).// Senckenb. naturf. Ges., 1964, 506, S. 1-335
- ↑ а б Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 449–450. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
|
