Лікси́ни (Lixinae) — підродина жуків родини довгоносиків.
Зовнішній вигляд
Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки[2]:
вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.
Забарвлення верхньої частини тіла — білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо[3].
Спосіб життя
Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов'язані з трав'янистими, рідше — дерев'янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Amaranthaceae), айстрових (Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами.
За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три групи:
різофаги — преімагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
каулофаги — преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
антофаги — преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях[4].
Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин — гал[5].
Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини — у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням[6].
Основні природні регулятори чисельності ліксин — низка видів паразитичних комах та деякі кліщі[7], вплив хижаків набагато менш відчутний[8].
Географічне поширення
Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20)[9].
В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ»[10].
На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини[11]. Через її негативний вплив два види ліксин занесено до Червоної книги України[12].
Походження
Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв'язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор'я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення[13][14].
Значення у природі та житті людини
В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.
Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням[15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались як гербіфаги — винищувачі бур'янів.
Вагомий внесок у вивчення ліксин зроблений радянським ентомологом М. Є. Тер-Мінасян.
↑Gültekin L. Hibernation places and behavior of some weevil species (Coleoptera: Curculionidae) //Caucasian Entomological Bull., 2008, v. 4, № 2, p. 209–213
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 14 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 22-24, 29-30
↑Volovnik S.V. On phylogenetic inertia: a case of Lixinae weevils // Annales de la Société entomologique de France (N.S.): International Journal of Entomology, 2013, 49:3, 240–241
↑Долин В. Г., Стовбчатый В. Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104—112
