Pantheon Fossae Положення Pantheon Fossae на Pantheon Fossae (з латинської — «борозни Пантеон») — система борозен (довгих та вузьких западин) посеред рівнини Спеки на Меркурії. Вони розходяться зі спільного центру і тягнуться на сотні кілометрів. Аналогів цього об'єкта не відомо в усій Сонячній системі[1]. Цю структуру було відкрито на знімках, зроблених космічним апаратом «Мессенджер» 14 січня 2008 року[2]. Свою назву вона отримала за схожість з ребристим (кесонованим) куполом римського Пантеону[1]. Ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 8 квітня того ж року[3]. Крім того, об'єкт має неофіційну назву «Павук» (англ. the Spider), присвоєну йому науковою групою «Мессенджера»[2][4][1]. Ці борозни стали першими з найменованих на Меркурії[4] і на 2014 рік залишаються єдиними[5]. Біля центру цієї структури розташований 40-кілометровий кратер. Невідомо, чи має він стосунок до її походження[1][6][7]. Його назвали Аполлодором на честь архітектора, щодо якого невідомо, чи мав він стосунок до будівництва Пантеону[4]. ОписУ Пантеоні налічується близько 230 борозен шириною більше кілометра. Ця оцінка зроблена 2010 року за найкращими на той час знімками (на яких вужчі борозни не видно)[7]. Місце, з якого вони розходяться, розташоване біля центру рівнини Спеки — поруч з кратером Аполлодор, але за його межами (на відстані близько 30 км на південний захід від його центру і 10 км від краю)[7]. Приблизні координати цієї точки — 30°11′ пн. ш. 162°50′ сх. д. / 30.19° пн. ш. 162.83° сх. д.[3] Різких меж Пантеон не має. Дещо умовно його радіус оцінюють у 230 км[6]. Більшість борозен закінчується в межах 175 км від їхнього центру сходження (і в цьому крузі вони займають близько 3% площі), але деякі тягнуться набагато далі — в зовнішні частини рівнини Спеки[7]. Там вони перетинаються з концентричними розломами та хребтами-«зморшками», яких багато по краях цієї рівнини, утворюючи павутиноподібну сітку[7][8]. Вважають, що ці борозни є грабенами[8][7][9] (ця інтерпретація базується на морфології початкових частин декількох із них[7]). Їх ділянки, близькі до кратера Аполлодор, покриті викидами з нього[7]. Ширина борозен максимальна біля їх спільного центру, де сягає кількох (до 8) кілометрів[7][10]. Згідно з деякими авторами, кілька великих борозен біля центру Пантеону відрізняються від інших морфологією та віком. Вони більш широкі та короткі (тягнуться не далі ніж на 120 км) і розходяться з трохи іншої точки, але з віддаленням від неї набувають того ж напряму, що й у сусідніх борозен. Подекуди біля центру вони перетинають звичайні борозни, з чого видно, що вони утворилися пізніше[7]. Викидами з кратера Аполлодор покриті і ті й інші (причому жодні борозни цей кратер не перетинають). Отже, він молодший за їх усі[7][10]. Порівняльна характеристикаМеркуріанський Пантеон — унікальний для Сонячної системи об'єкт[1]. Система радіальних грабенів відома і у кратері Рембрандт (другій за розміром ударній структурі Меркурія після рівнини Спеки), але там вона значно менш масштабна і має суттєво іншу морфологію. Там радіальні грабени є лише у межах 100–200 км від центру кратера і зовні обмежені його внутрішнім валом[11]. На Місяці — найбільш схожому на Меркурій тілі Сонячної системи — не тільки нема аналогів Пантеону, але й спостерігається протилежний розподіл грабенів і хребтів в ударних структурах: хребти розташовані в основному всередині, а грабени — по околицях таких структур[10]. ПоходженняПоходження цих борозен точно не з'ясоване[12][6][7][9]. Ймовірно, вони утворилися під час розтягування та розтріскування поверхні[6][7]. Це розтягнення могло бути наслідком її підйому, який, можливо, був викликаний надходженням з надр планети магми з подальшим утворенням інтрузивних тіл[7]. Механічне напруження, що виникло при цьому підйомі, було зняте появою тріщин при ударі, що утворив кратер Аполлодор[6], або без його допомоги[7]. Можливість такого виникнення цієї системи борозен показана дослідженнями, що включають розрахунок поля напруження та порівняння з системами розломів на Землі та Венері. Розраховано, що формування Пантеону міг би спричинити підйом поверхні, що сягав 10 км в центрі цієї області та спадав до нуля на відстані 300 км[7]. Можливо, цей об'єкт за походженням близький до своєрідних радіальних структур Венери — астр. Виникнення борозен, що розходяться з їх центру, пов'язують з поширенням з вогнища магматизма тріщин, які могли заповнюватися розплавом та перетворюватися на дайки[9]. Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia