Жуки середніх та великих розмірів (6.5-20 мм у довжину). Тіло овальне або майже округле. Забарвлення верхньої частини тіла — чорних, сірих, коричневих, інколи жовтих тонів, часто-густо із візерунком з червоних або жовтогарячих крапочок, світлих лусочок або волосків. Тіло зверху та з боків має численні рельєфні вирости у вигляді зубців, загострених шипів, ребер, кілів, валиків, горбочків тощо. Така зовнішність пояснює латинську назву: brachycerus можна перекласти як «плечистий рогач».
міжряддя надкрил сильно опуклі, мають вигляд звивистих валіків, кілів, ребер або рядів бугрів;
ноги з товстими щетинками, що стирчать; лапки вузькі, з однаковими за розмірами члениками, із китицеподібними пучками довгих щетинок; кігтики у довжину такі самі або трохи менші за лапки.
Загострені шипи надають брахіцерусам чудернацького вигляду
Спосіб життя
Усі брахіцеруси рослинноїдні, хоча кормові рослини достовірно відомі лише для 10-15 видів. Місця мешкання цих комах пов'язані з рослинами, якими вони харчуються — травами з родини лілійних, амарилісових, ароїдних та орхідних[3]. У посушливих регіонах (степи, пустелі) це ефемероїди, тому активні дорослі жуки зустрічаються тут на початку теплої пори року із достаньої кількістю опадів (на півдні Європи — навесні). Вони харчуються надземними частинами рослин, личинки гризуть цибулини ззовні чи зсередини. У несприятливі (спекотливі, холодні) сезони жуки неактивні (діапауза). Прив'язанність до життєвого циклу дикорослих ефемероїдів робить брахіцерусів вразливими до діяльності людини — розорення степів, піскоукріплювальні роботи у пустелях та ін.
Географічне поширення
Ареал роду охоплює територію від Півдня Європи до Південної Африки (включно з Канарами та Мадагаскаром, Близький Схід, Малу, Передню й Середню Азію[1]. Переважна більшість видів все ж таки входить до афротропічної фауни. Імовірно, група виникла саме у межах цієї області і згодом розселювалась суходолом, утворюючи вторинні осередки формоутворення[2]. В Україні мешкає ймовірно три види брахіцерид (дивись нижче).
Значення у природі та житті людини
В екосистемах брахіцеруси є однією з численних ланок кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки. Не виключено, що вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів. Відома інформація, що коли-не-коли окремі види завдають шкоди культивованим лілійним — цибулі, часнику, декоративним квітам — амарилісам, гладіолусам, тюльпанам, каллам, гіацинтам, нарцисам та ін.[3]. Проте через нечисленність та локальне поширення більшість видів у цьому відношенні є нейтральними.
Декілька південноафриканських видів є потенційними гербіфагами для пригнічення бур'янів-аспарагусів[4].
Описано понад 500 рецентних видів роду Brachycerus. Нижче наведено перелік тих з них, що мешкають у межах Палеарктики[6]. Види української фауни виділено кольором.
Південна Африка. Чи наздожене «велікан» «ліліпута»?Один з найбільших представників роду — Brachycerus bufo Boh. Довжина його тіла сягає 20 ммBrachycerus undatus F. — мешканець Центральної Італії
Brachycerus aegyptiacus Olivier, 1807
Brachycerus albidentatus Gyllenhal, 1840
Brachycerus argillaceus Reiche & Saulcy, 1858
Brachycerus balearicus Bedel, 1874
Brachycerus barbarus Linnaeus, 1758
Brachycerus chevrolati Fâhraeus, 1840
Brachycerus cinereus Olivier, 1807
Brachycerus pulverulentus Olivier, 1807
Brachycerus cribrarius Olivier, 1807
Brachycerus fimbriates Desbrochers des Loges, 1871
Brachycerus ornatus Reiche & Saulcy, 1858
Brachycerus crispatus Fabricius, 1792
Brachycerus clathratus Desbrochers des Loges, 1871
Brachycerus rectecostatus Desbrochers des Loges, 1871
Brachycerus cylindripes Bedel, 1874
Brachycerus desertus A. Hoffmann, 1950
Brachycerus foveicollis Gyllenhal, 1833
Brachycerus foveifrons Bedel, 1874
Brachycerus gibbosus Haaf, 1957
Brachycerus graecus Zumpt, 1937
Brachycerus hustachei Zumpt, 1937
Brachycerus junix Lichtenstein, 1796
Brachycerus kabylianus Desbrochers des Loges, 1871
Brachycerus kubanicus Arzanov, 2005
Brachycerus lutulentus Gyllenhal, 1833
Brachycerus lutosus Gyllenhal, 1833
Brachycerus mlokosevitschi Arzanov, 2005
Brachycerus muricatus Olivier, 1790
Brachycerus normandi Desbrochers des Loges, 1898
Brachycerus orbipennis Reiche & Saulcy, 1858
Brachycerus perlatus A. Solari & F. Solari, 1922
Brachycerus persicus Zumpt, 1937b: 357
Brachycerus plicatus Gyllenhal, 1833
Brachycerus pradieri atlasicus A. Hoffmann, 1962
Brachycerus pradieripradieri Fairmaire, 1857
Brachycerus quadrisulcatus Fischer von Waldheim, 1830
↑ абAlonso-Zarazaga M.A., Lyan Ch.H.C. A World Catalogue of Families and Genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera). Madrid, 1999. — 315 p.
↑ абАрзанов Ю. Г. Обзор долгоносиков рода Brachycerus Olivier (Coleoptera: Brachyceridae) европейской части России, Кавказа и сопредельных стран // Кавказский энтомологический бюлетень, 2005, т. 1, вып. 1, с. 65−80
↑ абFriedman A.-L.-L. & Sagib A. Review of the genus Brachycerus Olivier in Israel (Coleoptera: Curculionoidea: Brachyceridae: Brachycerinae) // Israel Journal of Biology, 2010, v. 40, pp. 25-70
↑Kleinjan, C.A. & Edwards, P.B. 2006. Asparagus weeds in Australia—a South African perspecctive with emphasis on biological control prospects. Proceedings of a workshop convened by the National Asparagus Weeds Management Committee held in Adelaide on 10–11 November 2005.Plant Protection Quarterly, v. 21, # 2, pp.: 63–68
↑Colonelli, E. Brachyceridae, pp. 182—184 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 7. Stenstrup, Apollo Books, 2011, 373 pp.
_(12618375514).jpg)
_(14014862772).jpg)
_(11966730664).jpg)
