База підводних човнів у Бордо або BETASOM (італ.Bordeaux Sommergibili) — бункерний комплекс, військово-морська база підводних човнів Королівського флоту Італії часів Другої світової війни, розташований у французькому порту Бордо. З цієї бази італійські підводні човни виходили в бойові походи в Атлантичний океан з 1940 по 1943 роки в рамках кампанії підводного флоту країн Осі проти союзників.
База в Бордо містила близько тридцяти підводних човнів італійського Королівського флоту з осені 1940 року до 8 вересня 1943 року, коли набуло чинності перемир'я в Кассіблі; вона також була однією з п'яти баз, що приймали підводні човни Крігсмаріне серед тих, що були розташовані у Франції.
Історія
Військово-морське співробітництво країн Осі почалося після підписання Сталевого пакту в червні 1939 року із зустрічей у Фрідріхсгафені та угоди про обмін технічною інформацією. Після вступу Італії у війну та поразки Франції літом 1940 року італійський королівський флот створив базу підводних човнів у Бордо, який знаходився в німецькій окупаційній зоні. Для патрулювання підводних сил італійцям був виділений сектор Атлантики на південь від Лісабона.
Адмірал Анджело Парона командував підводними човнами в BETASOM під оперативним контролем контрадмірала Карла Деніца, який був «командувачем підводних сил» Крігсмаріне (нім.Befehlshaber der U-Boote).
Офіційно база BETASOM була відкрита 30 серпня 1940 року з прибуттям адмірала Анджело Парони. Німці передали італійцям два пасажирські судна: 18 435-тонний французький лайнер«Адмірал де Грасс» і, в жовтні, 7 775-тонний німецький пароплав «Усарамо». На «Адміралі де Грасс», окрім радіостанції, розміщувався лазарет. Бетонна будівля морської бази була переобладнана під житлові приміщення, а інші будівлі використовувалися під офіси та склади.
На BETASOM було призначено 35 офіцерів, у тому числі три армійські офіцери для підрозділів батальйону «Сан-Марко» і 426 військовослужбовців з корпусу забезпечення Королівських ВМС. Загалом чисельність військового і цивільного персоналу, призначеного для обслуговування бази, становила близько 800 осіб, включаючи кулеметну роту батальйону «Сан-Марко» у складі 225 осіб, призначену для внутрішньої охорони бази, тоді як за зовнішню охорону відповідали німці. Крім того, німці встановили шість батарей 88-мм зенітних гармат і 45 20-мм зенітних автоматів, а також забезпечили протиповітряну оборону і військово-морський ескорт уздовж Жиронди і в Біскайській затоці.
Після перемир'я в Кассіблі базу захопили німці. Частина італійського персоналу перейшла на бік німців під прапори Італійської соціальної республіки. Останні два підводні човни залишили Бордо в серпні 1944 року, за три дні до того, як союзники зайняли базу 25 серпня. Останній німецький військово-морський персонал спробував прорватися до Німеччини, але 11 вересня 1944 року був перехоплений американськими військами.
Список підводних човнів, що діяли з BETASOM
У 1940 році всі 28 італійських підводних човнів, які мали базуватися в BETASOM, спочатку повинні були відплисти з баз у Середземному морі та пройти через Гібралтарську протоку, щоб досягти Атлантичного океану. Усі двадцять вісім зробили це успішно без інцидентів.
перетворений на транспортний підводний човен; після капітуляції Італії захоплений німцями; перейменований на UIT-22; 11 березня1944 року затоплений поблизу мису Доброї Надії британською ескадрильєю летючих човнів PBY «Каталіна»
у серпні 1941 року повернувся до Середземного моря; 7 листопада1942 року потоплений протичовновим траулером HMS Lord Nuffield на початковій фазі операції «Смолоскип»
перетворений на транспортний підводний човен; після капітуляції Італії захоплений німцями; перейменований на UIT-25; у травні 1945 року перейшов до Імперського флоту Японії як I-504. Після війни захоплений американськими ВМС. 16 квітня1946 року затоплений у протоці Кії
перетворений на транспортний підводний човен; після капітуляції Італії захоплений німцями в Сінгапурі й перейменований на UIT-23. 14 лютого був потоплений британським ПЧ «Теллі-Го» в Малаккській протоці
у вересні 1943 року захоплений Німеччиною після італійської капітуляції; введений в експлуатацію, як UIT-24. Після капітуляції Німеччини в травні 1945 року захоплений Імператорським флотом Японії і перейменований на I-503. У вересні 1945 року після капітуляції Японії затоплений у протоці Кії
Piekalkiewicz, Janusz. Sea War: 1939—1945. Blandford Press, London — New York, 1987, ISBN 0-7137-1665-7
Vero Roberti, Con la pelle appesa a un chiodo. La guerra sul mare: 1940—1943, Milano, Mursia, 1966.
Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina Italiana nella seconda guerra mondiale, Milano, Rivista Marittima, 1987. ISBN 978-88-04-43392-7
James J. Sadkovich, La Marina Italiana nella seconda guerra mondiale, Gorizia, L.E.G. Libreria Editrice Goriziana, 2006. ISBN 88-86928-92-0
Дашьян А. В., Патянин С. В. и др. Флоты Второй мировой. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2009.
