|
2А51
2А51 — 120 мм гармата-гаубиця—міномет. Розроблена у конструкторському бюро Заводу №172 під науковим керівництвом Центрального науково-дослідницького інституту «Точного машинобудування». Історія створенняУ 1950-ті—1960-ті роки в Радянському союзі були розпочаті роботи зі створення нового типу універсальних гармат. Гармати повинні були виконувати різний перелік завдань, для цього вони повинні були поєднувати в собі властивості гармат, гаубиць і мінометів. Перш за все такий клас гармат був необхідний в повітряно-десантних військах, тим більше, що самохідні гармати, які знаходилися тоді на озброєнні, АСУ-57 і АСУ-85 були насамперед протитанковими засобами боротьби і не відповідали сучасним вимогам ведення бою. Буксирувана артилерія також не могла повністю задовольнити потреби десантників, так як не забезпечувала необхідний рівень захисту розрахунків від вогню противника, а також швидку зміну вогневої позиції[1]. Спочатку завдання оснащення ПДВ новою артилерією намагалися вирішувати за допомогою класичних рішень шляхом установки 122 мм гаубиці 2А32 і 120 мм міномета на модифіковане шасі БМД-1. Однак після невдачі в розробці самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» і самохідного міномета «Конвалія» стало ясно, що в ПДВ необхідна 120 мм артилерійська система, яка поєднує в собі властивості міномета і гармати гаубиці. У зв'язку з цим в 1969 році приймається програма розвитку озброєнь і техніки СРСР. В рамках програми проводиться науково-дослідна робота під шифром «Купол—2», метою якої є з'ясування обґрунтованості використання 120-мм самохідної артилерійської гармати в складі ПДВ. У період з 1972 по 1975 роки ЦНДІТОЧМАШ проводить НДР з шифром «Гармата-постріл». Роботами керував А. Г. Новожилов[1]. Прототип нової 120 мм гармати (внутрішньозаводське позначення Д—64) для установки в шасі самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» розроблявся в ОКБ-9 під керівництвом Голубєва В.А.[2] Однак, після зміни керівництва ОКБ-9 відмовилося від співпраці і розробки нової гармати, тому остаточним варіантом гармати займалося конструкторське бюро Заводу № 172 під керівництвом Калачнікова Ю.М. Гармата являла собою нову артилерійську систему з унікальним балістичним рішенням «Гармата—постріл», яке досягається за рахунок готових нарізів на провідному паску боєприпасів. Розробку боєприпасів під нову артилерійську систему вело Державне науково-виробниче підприємство «Базальт». У 1979 році гармата 2А51 була прийнята на озброєння Радянської армії в складі самохідної артилерійської гармати 2С9 «Нона—С»[1]. Опис конструкціїОсновними вузлами гармати 2А51 є[3]:
Ствол гармати являє собою трубу з'єднану з казенником муфтою. У казеннику розташований вертикально-клиновий затвор з рамою затвора, на якій закріплений пластичний обтюратор порохових газів. Рама жорстко з'єднана з пневматичним циліндром, що призводить її в рух за допомогою стиснутого повітря. Основною функцією рами є досилання пострілів в камору. Постріл з гармати може проводитися як в ручну, так і електроспуском. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора при накаті після пострілу гармати. Для першого заряджання справа на казеннику розташований важіль ручного відкривання клина. Люлька зварна, в циліндричній частині розташовані місця кріплення штоків противідкатних пристроїв, електроповітряних клапанів і сектора підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з'єднанням закріплено огорожу. Конструкція огорожі зварена з алюмінієво-магнієвого сплаву. На огорожі встановлено розміщені елементи ударно-спускового механізму, лінійка для вимірювання довжини відкату, а також механізм блокування спуску. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу, шток якого закріплений в люльці, а циліндр в казеннику гармати, і з пневматичного накатника, розміщеного в розточці казенника. Для дотримання встановленого режиму стрільби на гарматі розміщено електрообладнання, яке сигналізує про перегрів ствола, а також механізми блокування. Для запобігання загазованості бойового відділення, гармата 2А51 забезпечена пневматичною системою примусового продування ствола[3]. Боєприпаси
Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
