150-та стрілецька дивізія (СРСР)

150-та стрілецька дивізія
150-я стрелковая дивизия
На службі17 вересня 1939 — червень 1942
23 липня 1942 — 19 квітня 1943
17 вересня 1943 — грудень 1946
КраїнаСРСР СРСР
ВидПрапор Червоної армії РСЧА
Типстрілецька дивізія
Рольпіхота, сухопутні війська
Війни/битвиРадянське вторгнення до Польщі
Третя радянсько-фінська війна
* Битва при Тайпале
Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР

Німецько-радянська війна

НагородиОрден Кутузова II ступеня
Почесні найменування«Ідрицька»[1], «Берлінська»
Командування
Визначні
командувачі
Шатілов Василь Митрофанович

150-та стрілецька дивізія (150 сд) (рос. 150-я стрелковая дивизия) — військове з'єднання, стрілецька дивізія сухопутних військ Червоної армії, що існувала з 1939 до 1946 року. 150-та стрілецька дивізія формувалася у складі Червоної армії тричі. Брала участь у вторгненні до Західної Білорусі, у Зимовій війні, вторгненні до Бессарабії та Північної Буковини та німецько-радянської війни.

Історія з'єднання

1-ше формування

150-та стрілецька дивізія формувалася у складі Червоної армії тричі. Вперше 150-та стрілецька дивізія була сформована у вересні 1939 року в Білоруському військовому окрузі в Новозибкові. Брала активну участь у вторгненні радянських військ до Польщі. У вересні-жовтні 1939 року 150-та сд 3-ї армії окупувала Західну Білорусію. У грудні 1939 — березні 1940 року 150 сд брала участь у радянсько-фінській війні, діяла на крайньому правому фланзі 7-ї армії, а потім 13-ї, билася в районі Тайпале на Карельському перешийку. 7-14 квітня 1940 року дивізію перекинули залізницею до Білорусі. У червні-липні 1940 року 150-та стрілецька дивізія брала участь у вторгненні до Бессарабії.

На червень 1941 року дивізія перебувала в Одеському військовому окрузі, в самій Одесі і на Дністрі. З початком війни разом з 74-ю дивізією входила до 48-го стрілецького корпусу 9-ї армії Південного фронту. 150-та сд з боями відходила на схід, билася під Каховкою, обороняла Ростов-на-Дону.

На початку січня 1942 року 150 сд узяла участь у Барвінково-Лозівській операції. 16 травня 1942 року під час невдалої Харківської операції дивізія прорвала ворожу оборону на 7-10 км, але після німецького контрудару потрапила в оточення і була повністю знищена. Наприкінці червня 150 сд першого формування було розформовано як знищену в «Харківському мішку».

2-ге формування

150-та стрілецька дивізія 2-го формування з'явилася 23 липня 1942 року на станції Юрга (нині Кузбас) на базі 1-ї Сталінської стрілецької дивізії добровольців-сибіряків (у складі 1-го Новосибірського, 2-го Кузбаського, 3-го Кемеровського стрілецьких полків, 4-го Томського артполку, Прокоп'ївського навчального батальйону та Наримської снайперської роти), сформованої в липні 1942 року. Особовий склад дивізії переважно набирався зі спецпереселенців і робітників кузбаських підприємств.

Восени 1942 року 150-ту стрілецьку Новосибірську дивізію перекинули в Підмосков'я, і з 23 листопада вона взяла участь у боях. Наприкінці листопада дивізія почала бої за місто Білий Калінінської області, намагаючись прорвати сильно укріплені німецькі позиції на цьому напрямку. Дивізія зазнала під час штурмів величезних втрат, а після німецького контрудару 7-8 грудня частина її потрапила в оточення, з якого вийшла тільки 15 грудня. Після втрати близько 60 % особового складу дивізія була відведена на відновлення боєздатності.

15 січня 1943 року дивізія знову вступила в бій під Великими Луками, знищивши спробу прориву німців до оточеного гарнізону міста.

За бойові заслуги 19 квітня 1943 року 150-ту стрілецьку Новосибірську дивізію було перетворено на 22-гу гвардійську стрілецьку дивізію (2-го формування). Порядковий номер вивільнився через переформування 22-ї гв. сд (1-го формування) на 2-й гвардійський механізований корпус.

Бойовий прапор 150-ї стрілецької дивізії — Прапор Перемоги

3-тє формування

Третє формування дивізії відбулося 17 вересня 1943 року в районі Старої Русси в 34-ій армії на базі 127-ї, 144-ї та 151-ї окремих стрілецьких бригад. Дивізія увійшла до складу 96-го стрілецького корпусу і прикривала Ільменський і Старо-Русський напрямок Північно-Західного фронту.

11 листопада 1943 року ешелонами дивізію перекинули у Великі Луки, де включили до складу 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту. Пізніше дивізію було передано до 3-ї ударної армії.

10 липня 1944 року 150-та сд брала участь у Режицько-Двінській фронтовій наступальній операції. Дивізія звільнила до 600 населених пунктів, зокрема Ідрицу, Себеж (у сучасній Псковській області), Пасієне, Кауната, Марцієна (Латвійська РСР).

Наказом Верховного Головнокомандувача № 0208 23 липня 1944 року за оволодіння м. Ідриця (Псковська область) дивізія отримала почесне найменування «Ідрицька».

26 квітня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за зразкове виконання завдань командування в боях під Штаргардом і оволодіння містами Бервальде, Темпельбург, Фалькенбург, Драмбург, Вангерін, Лабес, Фраєєнвальде, Шіфельбайн, Регенвальде, Керлін 150-та сд була удостоєна ордена Кутузова II ступеня.

22 квітня 1945 року під час штурму Берліна дивізія прийняла від Військової Ради 3-ї ударної армії прапор № 5, один із дев'яти спеціальних прапорів, призначених для встановлення над рейхстагом. Під час бою за Рейхстаг штурмовий прапор 150-ї дивізії був встановлений над головним входом у будівлю лейтенантом Рахімжаном Кошкарбаєвим і рядовим Григорієм Булатовим. Надалі подібні прапори були встановлені в різних частинах будівлі, зокрема Прапор Перемоги, встановлений на куполі Рейхстагу воїнами 756-го стрілецького полку дивізії: Олексієм Берестом, Михайлом Єгоровим і Мелітоном Кантарія.

Після закінчення німецько-радянської війни дивізія увійшла до складу Групи радянських окупаційних військ у Німеччині. У грудні 1946 року дивізію було розформовано.

Командування

Командири

1-ше формування
2-ге формування
3-тє формування

Підпорядкованість

Час Корпус Армія Група армій
(округ)
Штаб
Перше формування
1939
17 вересня 3 ск[2] 3 А Білоруський фронт Західна Білорусь
4 грудня Оперативна група Грендаля[3] 7 А Кексгольм
25 грудня 13 А Коуккуніємі
1940
13 січня 3 ск 13 А Коуккуніємі
червень 55 ск 9 А Південний фронт Південна Україна
липень 48 ск 9 А Одеський ВО Кіровоградська область
1941
22 червня 9 окрема А[4] Одеський ВО Одеса
1 липня 14 ск 9 окрема А Південний фронт Південна Україна
10 липня 14 ск Приморська група військ Південний фронт Мінджир
1 серпня 9 А Південний фронт Миколаїв
1 грудня 37 А Південний фронт Новошахтинськ
1942
1 січня 12 А Південний фронт Царедарівка
1 лютого 37 А Південний фронт Царедарівка
1 квітня 9 А Південний фронт Лозова
1 травня 57 А Південний фронт Лозова
1 червня 57 А Південно-Західний фронт Лозова
Друге формування
1 серпня Сибірський ВО Юрга
1 вересня 6 ск Сибірський ВО Юрга
1 жовтня 6 ск Московський ВО Селіжарово
1 листопада 6 ск 22 А Калінінський фронт Білий
1 грудня 6 ск 41 А Калінінський фронт Білий
1943
1 січня 6 ск 41 А Калінінський фронт Білий
1 лютого 3 УдА Калінінський фронт Великі Луки
1 березня 6 ск Калінінський фронт Локня
1 квітня 6 ск 22 А Калінінський фронт Локня
Третє формування
1 жовтня 96 ск 34 А Північно-Західний фронт Стара Русса
1 грудня 2-й Прибалтійський фронт Невель
1944
1 січня 6 гв.А 2-й Прибалтійський фронт Невель
1 лютого 90 ск 3 УдА 2-й Прибалтійський фронт Псковська область
1 травня 79 ск 3 УдА 2-й Прибалтійський фронт річка Велика
1945
1 січня 79 ск 3 УдА 1-й Білоруський фронт Седльці
1 травня 79 ск 3 УдА 1-й Білоруський фронт Берлін

Див. також

Коментарі

Примітки

Посилання

Література

  • Феськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Глава 2. Стрелковые и воздушно-десантные войска, укрепленные районы Красной Армии в годы Великой Отечественной войны // Красная Армия в победах и поражениях 1941—1945 гг.. — Томск: Издательство Томского университета, 2003. — С. 79. — 619 с. — ISBN 5-7511-1624-0.