|
12"/52 гармата Обухівського заводу
12"/52 гармата (305/52) — 305-мм гармата Обухівського заводу, прийнята на озброєння в 1907 році для використання на лінійних кораблях і берегових батареях. Найпотужніша гармата, з тих які серійно встановлювалися на кораблі російського чи радянського військово-морського флоту[1]. Дана гармата була розроблена після 12"/40 гармати зразка 1895 року, яку встановлювали на броненосці типу «Андрій Первозванний». ІсторіяГармата була розроблена на Обухівському заводі, перший зразок був закінчений у 1907 році. Призначений ресурс ствола при стрільбових випробуваннях зразків, встановлених на кораблях Чорноморського флоту склав 400 пострілів на гарматах. Гармата отримала високу оцінку, і стала встановлюватися на дредноутах класів «Севастополь» і «Імператриця Марія» в прибудованих баштових установках, розроблених Металічним заводом. Ці триорудійні башти отримали позначення «MK-3-12» - морська корабельна, триорудійна 12 дюймова. Виробництво гарматПочатковий варіант гармати був довжиною 50 калібрів, проте через низьку якість сталі довелося збільшити довжину ствола для зниження навантажень при збереженні балістичних властивостей. Ствол складався з внутрішньої труби, скріпленої трьома рядами циліндрів (по два в ряду). Поверх циліндрів надягав кожух з кільцевими виступами для з'єднання з салазками станка. Ззаду в кожух укручувався казенник з поршневим затвором. Всього Морським відомством було замовлено 198 гармат, проте на кінець 1916 було готове всього 126 гармат, в 1917 лише 12, потім на 4 роки виробництво було припинено. У 1921 році здали 14 гармат, також на 16 червня 1922 на складах зберігалося 29 гармат різного ступеня готовності. Частина їх була пізніше доведена до 100% готовності. Також існував сухопутний варіант гармати, який маркірувався «СА», морський варіант маркірувався відповідно «МА». Сухопутний відрізнявся невеликими змінами, головною з яких була більша довжина камори: 2667 мм замість 2443,5 мм у морської гармати. Основні характеристикиЗагальні даніШвидкострільність варіювалося від 2,3 до 3 пострілів за хвилину, в залежності від типу башти, які трохи розрізнялися на різних кораблях. Дальність стрільби залежала від ваги снаряда і кута підвищення гармати, максимальна дальність була досягнута береговим гарматами під кутом підвищення 50 градусів і становила 45980 метрів при вазі снаряда 314 кг.
Гарматна установкаКонкурс на виробництво баштових установок виграв Санкт-Петербурзький Металевий завод з проектом МК-3-12. У конкурсі брали участь Путилівський і Санкт-Петербурзький Металевий заводи, іноземні: Віккерса, Круппа, «Шкода», «Шнейдер-Крезо». Обухівський завод від участі в конкурсі відмовився, Товариство Миколаївських заводів і верфей висловило готовність збирати башти по чужим кресленням. Башта МК-3-12 була спроектована Санкт-Петербурзьким Металічним заводом, і з деякими доробками була прийнята у виробництво. Баштова установка складалася з двох частин, нерухомого барабана з центруючим штирем і рухомим столом башти з подаючою трубою. Горизонтальні балки обертання перебували в конусній частині, завдяки чому висоту башти вдалося значно зменшити. В її конструкції були застосовані деякі оригінальні технічні рішення, такі як використання металевих куль замість валків під обертовим столом башти, складний дах з 5 пластин броні. Наведення використовувалося за допомогою електродвигунів з муфтою Дженні. Берегова артилерія Крім лінкорів типів «Севастополь» і «Імператриця Марія», дані гармати також застосовувалися в артустановками берегової оборони в Морський фортеці Імператора Петра Великого вздовж оборонної лінії Таллінн — Порккала-Удд, на берегових батареях Севастополя № 30 і 35 (в баштових установках МК-2 -12), а також в установках залізничної артилерії. У 1934 році дві баштових установки МК-3-12 були змонтовані на батареї № 981 (ім. Ворошилова) на о-ві Руський. Кілька гармат під час Другої світової війни були захоплені німцями і використовувалися в складі батареї «Мирус» на Гернсі (окупованих Нормандських островах). У 1949-1954 відновлена севастопольська батарея № 30 була озброєна баштовими установки МБ-3-12ФМ з лінкора «Фрунзе». Залізнична артилерійська установка TM-3-12 зразка 1938 р..jpg) Було побудовано три залізничних артилерійських установки, з використанням гарматзатонулого лінкора «Імператриця Марія». Застосовувалися під час Радянсько-фінської війни 1939-1940 років. У червні — грудні 1941 року брали участь в обороні радянської військово-морської бази Ханко на фінському півострові Ханко (Гангут). Були виведені з ладу радянськими моряками при евакуації бази і пізніше відновлені фінськими фахівцями з використанням гармат залишеного в Бізерті російського лінкора «Імператор Олександр III». Після війни установки були передані СРСР і підтримувалися в боєздатному стані до 1991 року, з озброєння зняті в 1999 році. На момент зняття з озброєння були останніми в світі боєздатними гарматами лінкорного калібру виробництва Обухівського заводу.
Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
