|
.40 S&W
.40 S&W (.40 Smith & Wesson, 10 × 22 мм Сміт і Вессон) — поширений пістолетний набій американського походження. ІсторіяРозробка набою була розпочата відомою американською збройовою фірмою Smith & Wesson в 1986 році на замовлення ФБР. Безпосереднім приводом до початку роботи послужив інцидент, коли в перестрілці в Маямі два співробітники ФБР загинули через недостатню потужність їх штатних пістолетів і револьверів під 9 мм набій: при затриманні підозрюваних в пограбуваннях почалася стрільба, в якій один із злочинців отримав чисельні проникаючі поранення, від яких пізніше помер, проте під час самої перестрілки ці поранення не завадили йому вести вогонь зі своєї зброї і вбити агентів ФБР. Після цієї події, ФБР почало випробування патронів калібру 9×19 mm Parabellum та .45 ACP, готуючись до заміни свого стандартного револьвера на напівавтоматичний пістолет.[3] ФБР розробило серію практично орієнтованих тестів, що включають вісім тестових подій, які, на їхню думку, обґрунтовано представляють типи ситуацій, з якими агенти ФБР зазвичай стикаються під час стрілянини. Під час випробувань боєприпасів калібру 9×19 мм і .45 ACP начальник відділу підготовки вогнепальної зброї ФБР Джон Холл вирішив включити випробування патрона 10 mm Auto, поставивши свій власний 10-мм напівавтомат Colt Delta Elite , і особисто споряджені боєприпаси. Випробування ФБР показали, що 10-міліметрова куля JHP вагою 170–180 г (11,0–11,7 г), що рухалася зі швидкістю 270–300 м/с, досягла бажаних кінцевих характеристик без сильної віддачі, пов’язаної зі звичайними 10 мм боєприпасів (400–430 м/с). ФБР зв’язалося зі компанією Smith & Wesson і попросило її розробити пістолет відповідно до специфікацій ФБР на основі існуючої широкоформатної моделі Smith & Wesson 4506.  Конструктори пішли цим шляхом, залишивши калібр 10,16 мм, як в 10 мм Auto, але зменшивши довжину гільзи з 25,2 до 21,6 мм. Кулі в новому набої використовувалися ті ж, що і в 10 мм Auto, хоча ФБР визнало за можливе застосовувати як стандартні легші кулі. У серію набій .40 S&W пішов в 1990 році. Практично одночасно фірма Smith&Wesson почала серійний випуск і пістолетів під цей боєприпас[4]. Особливості та використання Основною перевагою набою .40 S&W є відносно невеликий розмір, що дозволяє створювати компактні моделі зброї, в поєднанні з потужністю, яку можна порівняти з 10 мм Auto. Відбій при стрільбі ним порівняно невеликий, що дозволяє вести досить влучну стрільбу. В результаті розробки вийшов набій, який має майже таку ж точність[5], як і 9x19 Parabellum, він також має енергетичну перевагу[6] порівняно з 9x19 Parabellum і .45 ACP і має більш керовану віддачу, ніж 10 mm Auto.[7] Стандартна куля — оболонкова, тупоголова, зі свинцевою серцевиною, масою 11,66 г (180 гранів). Однак нині випускається чимало куль даного калібру з вагою, що значно відрізняється від стандартної і коливається в межах від 135 гранів до 200[8]. При початковій швидкості кулі у 305—360 м/с її енергія складає 560—790 Дж[6]. Вдале поєднання в даному набої всіх основних параметрів (відбій, потужність, убивча здатність) дуже сприяли його швидкому успіху і прийняттю на озброєння силовими структурами, а також поширенню на збройовому ринку. Деякі автори[4] вважають його ідеально відповідним боєприпасом для зброї правоохоронних органів. У США це зараз один з набоїв, який найчастіше зустрічається, під який випускається найширший вибір моделей зброї. Патрон .40 S&W також широко поширений і за межами США. Він випускається всіма великими збройовими фірмами. Це ж стосується і зброї під нього. Набою .40 S&W все ще надають перевагу більша частина правоохоронного співтовариства на всіх рівнях, однак у найближчому майбутньому намічаються гучні дебати з приводу вибору оптимального калібру.[9] Див. такожПримітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
