Яків Галич

Яків Галич
Народився	квітень 1921  Київ, Українська СРР
Помер	травень 1943 (22 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Діяльність	поет, журналіст

Я́ків Бори́сович Гальпе́рін, псевдоніми Яків Галич, Микола Первач (квітень 1921, Київ — травень 1943, Київ) — поет, журналіст, писав російською і українською мовами.

Біографія

За походженням караїм. Навчавсь у 6-й середній школі з українською мовою викладання на Урядовій, тепер Михайлівській, площі (зараз у цьому будинкові функціонує Дипломатична академія України). Відвідував літературну студію при Київському палаці піонерів та жовтенят в приміщенні колишнього Купецького зібрання (нині Національна філармонія), якою керував літературний критик Є. Адельгейм. В студії спілкувався з Семеном Гудзенко, Марком Бердичевським, Наумом Манделем (Н. Коржавіним), двоє останніх згадували свого старшого київського товариша і його російські довоєнні вірші. Ще до війни мав публікації, використовував псевдо Яків Галич. Він брав участь у Всеукраїнському літературному конкурсі до 125-річчя від дня народження Т. Шевченка, став лауреатом конкурсу і був нагороджений стипендією Народного комісаріату освіти. Від 1940 р. Яків студент-філолог Київського державного університету ім. Т.Шевченка, де тоді викладали, зокрема, професори О. Оглоблин, К. Штепа, люди з якими йому довелося обертатися в близьких середовищах за німецької окупації Києва.

Родина з чотирьох осіб (батьки, він і сестра) перед війною мешкала на Малій Васильківській вулиці (тепер Шота Руставелі).

За станом здоров’я Яків не був військовозобов’язаним (наслідок дитячого поліомієліту — кульгавість), і його не мобілізували з початком війни. Літо 1941 р він пропрацював на окопних роботах, з Києва не евакуйовувався свідомо. Певний час після приходу німецьких військ переховувався у родині Світозара Драгоманова. За допомогою його та Ізидори Косач-Борисової, сестри Лесі Українки, яка мала тісні контакти з працівниками міської управи, членами похідних груп ОУН(м), Гальперін зміг одержати посвідчення особи на ім’я «Яків Галич» і легалізуватися. Він почав співробітництво в оунівських газетах «Українське слово», «Літаври» під псевдонімом «Микола Первач», став членом Спілки українських письменників, організованої Оленою Телігою. Вже після заборони мельниківських газет і перших хвиль арештів оунівців у Києві, О.Теліга в одному з останніх своїх листів від 15 січня 1942 р. до діяча ОУН О. Лащенка, розповідаючи про події і настрої в окупованому гітлерівцями Києві, пише: «Я[ків]  засипає мене тепер дуже добрими віршами з присвятами і без присвят мені, але віршами наскрізь «нашими». Очевидно, з подачі О. Теліги у празькому журналі «Пробоєм» № 1 за січень 1942 р. поруч з віршами авторів «Літаврів» Анатолія Верхівця та Михайла Ситника надруковано поезію Миколи Первача «Ти, люта ненависть, володарка моя…». Це остання з відомих прижиттєвих публікацій поета.

Ти, люта ненависть, володарка моя.

Я тут — чужий, тут ворог — кожен стрічний.

Лиш назову своє ім’я

І буду проклятий аж тричі.

Але мовчу, кривляючи уста,

І зуби зціплю — хай конає слово.

Вогнем дихнула б річ —

І не минула б злого,

Та — знаю — час ректи ще не настав.

Він прийде ще на вістрі злих мечів,

І ви почуєте ще знов і знову

Поетову пророчу мову,

Де слово кожне корчить біль і гнів.

Вірш датовано 1940 роком, що може засвідчувати авторові настрої ще в умовах «щасливого радянського життя». Арешти київських оунівців в період грудень 1941 — лютий 1942, в тому числі О. Теліги та інших співробітників української преси і членів СПУ, обійшли Якова Галича. Заарештували його гестапівці навесні 1943 р. за доносом довоєнного знайомого-сусіда Лівітіна.

Публікації

• Яків Галич. Про ямб і штамп // Літературна газета. Київ. 20 червня 1941 р.
• Микола Первач. Крізь піт, сльози і кров // Українське слово. Київ. № 30. 14.10.1941. С. 3. Ш. 1-3.
• Микола Первач. Слова і діла Йосифа Сталіна // Українське слово. Київ. № 34. 18.10.1941. С. 1. Ш. 2-5.
• Первач Микола. Хуга йде! (вірш І, ІІ) // Літаври. Київ. № 1. 16.11.1941. С. 2. Ш. 1.
• Первач Микола. Література в закутні: стаття перша // Літаври. Київ. № 2. 23.11.1941. С. 3. Ш. 1-3.
• Первач Микола. Сміх (вірш) // Літаври. Київ. № 3. 30.11.1941. С. 2. Ш. 4-5.
• Микола Первач. «Ти, люта ненависть, володарка моя…» (вірш) // Пробоєм. Прага. 1942. № 1 (102), січень. С. 3.
• Яков Гальперин (Яків Галич, Микола Первач) // Пятнадцать поэтов – пятнадцать судеб. – К., 2002. – С. 81.
• «Сто русских поэтов о Киеве» (К., 2001),
• «Сто поэтов о любви» (К., 2002).

Посилання

• Коржавин Н. В соблазнах кровавой епохи // Новый мир. № 8, 1992. – С. 173. (рос.)
• Лазицкая И. «…Право на настоящую жизнь…» // Радуга № 12, 2006. – С.148. (рос.)
• ГАЛЬПЕ́РІН Яків Борисович
• Олександр Кучерук. Микола Первач: «… і ви почуєте ще знову і знову поетову пророчу мову» [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Журнальна зала (рос.)