Югославсько-японські відносини
Югославсько-японські відносини (серб. кир.: jапанско-југословенски односи, сербохорв. japansko-jugoslovenski odnosi, яп. 日本とユーゴスラビア関係) — історичні двосторонні відносини між Японією та Югославією (як Королівством Югославія, так і Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія) до її розпаду. Японія сприяла дружнім відносинам і цінувала незалежну зовнішньополітичну позицію соціалістичної Югославії як члена Руху неприєднання.[1] Історія1924 року в Токіо відкрилося представництво Королівства Югославії, а 1925 року у Відні було підписано угоду про торгівлю між цими двома державами.[2] 1929 року в Осаці відкрили почесне консульство Югославії в Японії.[2] Югославія була запрошена, але не брала участі в мирній конференції в Сан-Франциско 1951 року, оскільки Белград уважав, що між двома державами немає відкритих питань і що стан війни можна припинити простим обміном нотами без будь-яких репарацій.[3][2] 1952 року дві країни відновили свої двосторонні відносини, і того ж року Японія відкрила своє представництво в Белграді.[2] Югославія була першою комуністичною державою, яка встановила дипломатичні відносини з Японією.[4] 1957 року представництва обох країн підвищили до рівня посольств.[2] У 1965 році Організація Об'єднаних Націй запросила японського архітектора Кендзо Танге взяти участь в обмеженому конкурсі на відбудову постраждалого від руйнівного землетрусу 1963 року міста Скоп'є — столиці Соціалістичної Республіки Македонія, що входила до складу Югославії. 1968 року в сезон цвітіння сакури Японію відвідав президент Югославії Йосип Броз Тіто.[3] 1976 року Югославію відвідали наслідний принц Акіхіто та принцеса Мітіко.[1] Після розпаду Югославії та югославських воєн у Міжнародному трибуналі для колишньої Югославії працювала суддя з Японії Тікако Тая.[5] Див. також
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia