Щепенко Микола Назарович

Щепенко Микола Назарович
Народився25 травня 1915(1915-05-25) Редагувати інформацію у Вікіданих
Гришине, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Померлистопад 1995 (80 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 Російська республіка
 УНР
 Українська Держава
 Українська Радянська Соціалістична Республіка
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник
Alma materХарківський інженерно-будівельний інститут
Мова творівукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих

Мико́ла Наза́рович Щепе́нко (25 травня 1915(1915-05-25) Редагувати інформацію у Вікіданих, Гришине, Катеринославська губернія Редагувати інформацію у Вікіданих — листопад 1995 Редагувати інформацію у Вікіданих) — український письменник. Член Національної спілки письменників України (з 1989). Один із засновників Сватівської літературної студії «Світанок».

Біографія

Народився 25 травня 1915(19150525) року в родині шахтаря в селі Гришине, тепер Покровський район, Донецька область, Україна.

Навчався в Кіровоградському будівельному технікумі та Харківському інженерно-будівельному інституті. Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами та медалями.

Творчість

Писав українською мовою.

Автор книг оповідань та повістей: «Людина іде до сонця», «Знахідка» (1958), «Земля пахне» (1963), «Два постріли» (1973), «Вибір» (1974), «Люди добрі» (1995), «Батькові руки» (1989).

До 1948 року журнал «Дніпро» видрукував його повість «Людина йде до сонця», котра була піддана нищівній критиці як твір, що «викривлює радянську дійсність»

15 липня 1948 року газета «Радянська Україна» опублікувала статтю О. Килимника і Л. Речмедіна «Фальшива і шкідлива повість». Засуджена повість М. Щепенка «Людина іде до сонця», надрукована в журналі «Дніпро». Відмічено, що автор у «кривому дзеркалі» подав партійних і безпартійних більшовиків[1]. І на довгі-довгі роки перед автором зачинилися двері часописів і видавництв.

Але письменник не зламався духовно. Наполегливо працював, писав п'єси, новели, повісті, оповідання. Нарешті, клопотаннями поетів і прозаїків Олеся Гончара, Миколи Руденка та інших, Миколу Назаровича було «реабілітовано» І прийнято до Спілки письменників України. А за п'єсу «Совість» він завойовує заохочувальну премію на республіканському конкурсі

Література

  • Єненко Ю. Щедрі ужинки Миколи Щепенка // Бахмутський шлях. — 1996. — № 5–6. — С. 80.
  • Микола Щепенко // Жайвори над Луганщиною: Літературні портрети членів Луганської обласної організації Національної спілки письменників України. — Ч. ІІ. — Луганськ : Світлиця, 2004. — С. 65–76.
  • Неживий О. Бути добру: Про книгу Миколи Щепенка «Люди добрі» // Бахмутський шлях. — 1995. — № 3–4. — С. 61–62.

Примітки

  1. Україна: хроніка подій ХХ століття. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 15 липня 2012.

Посилання

 

Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia