У Нью-Йорку починають знаходити людські тіла. Поліція вважає, що це справа рук серійного вбивці, який знайомиться в барах з геями, після чого ґвалтує їх і вбиває. Офіцеру Стіву Бернсу, зовні схожому на жертв, доручають впровадитися у середовище гомосексуалів і спробувати встановити особу нічного різника. Бернс погоджується стати підсадною качкою і під виглядом випускника художньої школи Джона Форбса починає відвідувати місцеві гей-бари.
За словами багатьох акторів і продюсера фільму Джеррі Вайнтрауба, вони досі не знають, хто вбивця.
Щоб більш реалістично показати світ барів, де збираються геї-мазохісти, творці картини, зокрема, сам Вільям Фрідкін і Аль Пачіно відвідували такі бари в Нью-Йорку.
Зйомки фільму супроводжувалися протестами представників ЛГБТ, які всіляко заважали зйомкам — тисячі їх представників скандували гасла, свистіли і кричали, тим самим роблячи неможливими натурні зйомки.
Фрідкін спочатку планував зняти фільм на чорно-білу плівку.
Перші покази картини були вкрай негативними.
Продюсер фільму, Джеррі Вайнтрауб, викупив права на екранізацію однойменного роману Джеральда Вокера в рік його виходу, незважаючи на те, що книга не мала великого комерційного успіху.
У фільму були великі проблеми з присудженням йому рейтингу. Зрештою, Фрідкіну вдалося отримати і без того не самий «вдалий» в комерційному плані рейтинг «R».
Фільм відрізняється незвичайною музикою. Це пов'язано з тим, що композитор картини, Джек Ніцше, при запису звукового супроводу до фільму використовував звуки, не музичних інструментів, а, наприклад, такі що утворювалися за допомогою тертя один об одного двох стекол.
