|
Штуцер (зброя) Шту́цер (від нім. Stutzen) — нарізна дульнозарядна рушниця у XVI–XIX ст., а також особлива категорія мисливської зброї. Військовий штуцерДо XVIII — початку XIX століття на озброєнні багатьох європейських армій з'явилися перші масові зразки нарізної зброї. Позаяк ними озброювали легку піхоту (стрільців, єгерів), яка діє в розсипному строю і рідко вступає в багнетний бій, таку зброю робили порівняно короткою і легкою для зручності у користуванні, а також для полегшення заряджання нарізного ствола з дула. Так піхотну стрілецьку зброю з часом розділили на довгі, важкі гладкоствольні мушкети і більш короткі і зручні гвинтівки, або штуцери, пристосовані для ведення влучного вогню на великі дальності. Тут необхідно зазначити, що в описуваний період у російській мові слова «гвинтівка» ще не було, і військову нарізну зброю називали на німецький манер «штуцером», а до Петра I — «гвинтовими пищалями»; однак у багатьох іноземних мовах для її позначення використовувався термін, відповідний введеному лише на початку другої половини XIX століття російського слова «гвинтівка», тобто, термінологічно ця зброя не відокремлюється від пізніших зразків з тим же позначенням. Наприклад, в англійській мові таку зброю іменували rifle, що в загальному випадку перекладається як «гвинтівка», але стосовно до періоду першої половини XIX століття означає саме «штуцер». Зокрема, бельгійська копія англійської «брюнсвікської гвинтівки» (brunswick rifle) була прийнята на озброєння в Росії як «літтіхський штуцер». До середини XIX століття передові армії мали в піхоті до третини стрільців, озброєних такими рушницями-штуцерами. Завдяки наявності нарізів штуцери забезпечували у багато разів кращу влучність стрільби, ніж гладкоствольні рушниці. Дійсна дальність стрільби з них була також набагато більше — до 300 метрів і більше в порівнянні з 100—150 метрами, які були граничною дистанцією для гладкостволок. Правда, швидкострільність штуцерів була спочатку в кілька разів нижче, ніж у гладкоствольних рушниць, оскільки кулю доводилося досилати в ствол дуже туго, на що йшло кілька хвилин. Для заряджання штуцера на ствол хрест-навхрест укладався так званий «пластир» (стрічки зі спеціальної тканини), іноді кулю просто загортали в тканину. Потім кулю доводилося вбивати в ствол шомполом із застосуванням спеціального молотка. Відоме висловлювання Наполеона про те, що дивитися на стрілянину штуцерників — суща мука[1]. Низька скорострільність і дорожнеча штуцерів (внаслідок складності виготовлення нарізних стволів) обмежували їх поширення. Тому приблизно до 1840-х років в арміях більшості великих держав, зокрема Росії, штуцерами були озброєні лише найкращі стрільці («штуцерні», «штуцерники»[2]), деякі спеціальні частини, іноді — унтер-офіцери (хоча про високу влучності нарізної зброї було відомо дуже давно і вона задовго до цього широко застосовувалася мисливцями і стрільцями-цільовиками, для яких тривала перезарядка не складає суттєвої проблеми). Проблема швидкострільності нарізної дульнозарядної зброї була великою мірою вирішена в середині XIX століття з винаходом спеціальних куль. Деякі з них за формою збігалися з перерізом каналу ствола і при заряджанні вільно входили в ствол. Інші були меншими за калібром, ніж канал ствола, але при заряджанні або при пострілі розширювалися в сторони і забезпечували щільне прилягання до стінок ствола (обтюрацію). Найдосконалішою з таких куль стала куля Міньє. Вона дозволила довести скорострільність нарізної зброї до відповідного показника гладкоствольної. З появою швидкострільної нарізної зброї, яка стріляє такими кулями, а також із загальним розвитком промисловості, з'явилася можливість дати нарізну зброю всій піхоті, а не тільки найкращим стрільцям. Для озброєння і легкої, і лінійної піхоти потрібен був єдиний зразок, який поєднував би якості колишніх мушкетів-рушниць і гвинтівок-штуцерів, — аби був досить довгим і важким для штикового бою і при цьому забезпечував високу дальність і влучність стрільби. Ця нова зброя спочатку отримала в англійській мові позначення rifled musket («нарізний мушкет»), і швидко витіснила колишні гладкоствольні мушкети-рушниці і нарізні гвинтівки-штуцери. Згодом для цієї зброї знову було офіційно введено більш короткий і зручний термін rifle. У російській мові та сама зброя спочатку отримала аналогічну за змістом назву — «винтовальное [тобто, нарізне] ружье», але в 1856 році, з введенням нового зразка гвинтувальної рушниці, для нього було введено нове позначення — «винтовка». Термін штуцер відтоді в російській збройовій термінології зберігся у вживанні лише щодо однієї з категорій мисливської зброї, бо з введенням єдиного зразка піхотної гвинтівки зник сам тип військової зброї, що називалася цим ім'ям. Але, наприклад, у швейцарській армії цей тип зброї зберігався навіть і після введення заряджання з казни, — наприклад, на базі гвинтівки Веттерлі зразка 1869 року в 1871 було створено єгерський штуцер, який мав трохи укорочений ствол (проміжний по довжині між гвинтівкою і карабіном), змінену форму приклада і спусковий механізм зі шнеллером поруч зі спусковим гачком. Ним були озброєні найкращі армійські стрільці. Були також штуцери зразка 1878 і 1881 років. На базі прийнятої в 1889 році магазинної гвинтівки Schmidt-Rubin штуцерів вже не робили. Мисливський штуцерШтуцерами (від нім. Bergstutzen) називають також мисливську нарізну зброю з «хитними» (переломними) стволами; як правило, штуцери призначені для полювання на великого, міцного на рану звіра зблизька. Штуцери зазвичай мають два ствола, але бувають одноствольні і рідше триствольні. Зустрічаються зрідка і чотириствольні штуцери, але в такій зброї зазвичай стволи роблять різного калібру — наприклад, два великого, один середнього і один — малокаліберний. Стволи двоствольного штуцера можуть, як і у звичайної гладкоствольної мисливської рушниці, бути спареними у вертикальній або горизонтальній площині. Це практично не впливає на влучність чи інші стрілецькі якості зброї і грає роль лише в плані його зовнішнього вигляду. Втім, важкі великокаліберні штуцери, як правило, горизонтальні.
Цей комплекс переваг і недоліків зумовлює основне призначення штуцера як виду мисливської зброї. Одноствольні штуцери призначені переважно для полювання в гористій місцевості, де стрільба відбувається переважно з великої відстані, і великої потреби у високій швидкості стрільби зброї немає. Дво- і триствольні штуцери, навпаки, зазвичай застосовуються для полювання на великих і небезпечних звірів на порівняно невеликих дистанціях. Велика частина мисливських штуцерів робиться під патрони великого калібру. Найбільш поширені в Європі і Північній Америці штуцерні калібри, розраховані на полювання на кабана, лося і ведмедя — 9,3×62, 9,3×74, але нерідко зустрічаються штуцери і меншого калібру, під патрони 7,62 мм (.30-06 та т. д.).  Для полювання на великих товстошкірих або дуже небезпечних звірів (т. зв. «велика африканська п'ятірка» — слон, носоріг, лев, буйвіл, леопард, а також бегемот, великий крокодил тощо) існують штуцери великих калібрів, які часто виділяються в окрему групу «африканських штуцерів». Це дуже потужна і важка зброя під патрони .375 Н & Н Magnum, .416 Rigby, .470, .505 Gibbs, .577 тощо. Вага африканського штуцера великого калібру буває 5-7 кг, а віддача така, що для стрільби з такої зброї може знадобитися спеціальна підготовка. Африканські штуцери — найдорожча категорія мисливської зброї. Вони виготовляються зазвичай за індивідуальним замовленням майстрами відомих фірм. Ціна їх украй висока, вона іноді перевищує 100 тис. дол. Взагалі будь-який штуцер зазвичай коштує істотно дорожче карабіна такого ж калібру[3]. Stutzen У сучасній німецькій мові слово «штуцер» (Stutzen) позначає мисливську гвинтівку для полювання в гористій місцевості з дещо вкороченим стволом і дерев'яною ложею характерної форми, яка доходить майже до дульного зрізу ствола, для його захисту при падінні на камені. На відміну від зброї, званої штуцерами в російськомовній термінології, затвор такої зброї має цілком традиційну конструкцію. Примітки
Література
Посилання |