Швейцарська еміграція до Росії

З кінця 17-го до кінця 19-го століття відбувалася велика еміграція швейцарців до Російської імперії. Раубер (1985) підрахував, що приблизно між 1700 і 1917 роками в Росії проживало від 50 000 до 60 000 швейцарців.

Міграція

Наприкінці 18 — початку 19 століття спостерігається потік швейцарських фермерів, що формують такі колонії, як Шаба (Бессарабія, на Дністровському Лимані, нині частина України), крім спеціалістів різних професій, які працюють як винороби, сироварі, купці, офіцери чи гувернантки. Російські швейцарські загалом процвітали, частково злившись з німецькою діаспорою. Перші швейцарські емігранти до Росії не були бідними та привозили з собою до країни гроші, утверджуючи себе як спеціалізовану еліту, вибираючи Росію як міграційну мішень, оскільки вона давала більше можливостей для їхньої торгівлі, ніж Америка тих часів. Лише наприкінці 19 століття, з російською індустріалізацією, відбулася значна міграція нижчих соціальних класів.

Більшість представників швейцарської діаспори повернулися до Швейцарії в міжвоєнний період після російської революції 1917 року, та утворення СРСР. Поштовхом до повернення швецарців стало розкуркулення під керівництвом Йосипа Сталіна протягом 1929—1931 років.

Найвідомішими швейцарцями, що жили в Росії, є математик Леонард Ейлер і військовий офіцер Франц Лефорт, близький соратник Петра I . Район Лефортово в сучасній Москві досі носить його ім'я. Інші відомі російські швейцарці — це ботанік Johannes Ammann, художник і архітектор Леонарда Крістіан Готліб Leonardowitsch Шауфельбергер, підприємець Арнольд Шауфельбергер, політик Лагарп і генерал Жоміні в царській період і Платтен і Ембер-Дро в радянський період . У 1918 році Платтен врятував життя Володимиру Леніну в Петербурзі, а в 1923 році російській швейцарець вбив в Лозанні лідера більшовиків Вацлава Воровського.

Швейцарсько-російський зв'язок йшов у обидва боки, і Швейцарія була місцем відпочинку, навчання та вигнання як для більшовиків, так і для антибільшовиків, зокрема еліт. Примітно, що Цюрих приймав і Леніна, і Олександра Солженіцина, і в роки, що передували революції, до третини студентів швейцарських університетів були громадянами царської Росії.

З 1978 року історичний факультет Цюрихського університету під керівництвом Карстена Герке збирає архів історичних документів, що стосуються швейцарських емігрантів у Росії (зараз доступний у Швейцарському соціальному архіві, Цюрих).[1] В архіві зібрані дані про приблизно 5600 осіб, що приїхали до Швейцарії після розпаду Російської імперії, вимагаючи швейцарського громадянства, що, за оцінками, становить близько двох третин від загальної кількості.

З 2000-х років відновилася обмежена тенденція еміграції швейцарських фермерів до Росії.[2] У 2006 році 676 громадян Швейцарії було зареєстровано на постійне проживання в Росії, що на 100 більше, ніж у попередньому році.

Див. також

• Швейцарська діаспора
• швейцарський американець
• швейцарці
• Березіналід
• Зовнішні відносини Швейцарії
• Історія поселення німців у Центральній та Східній Європі
• Російсько-швейцарські відносини

Посилання

Література

• Бюлер Роман, Гандер-Вольф Хайді, Герке Карстен, Раубер Урс, Чудін Гізела, Фогелі Йозеф, «Schweizer im Zarenreich — Zur Geschichte der Auswanderung nach Russland», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1985
• Бюлер Роман, «Auswanderung aus Graubünden in das russische Zarenreich», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1988
• Колмер Пітер, «Die besten Jahre unseres Lebens. Russlandschweizerinnen und Russlandschweizer in Selbstzeugnissen, 1821—1999», Цюрих: Chronos Verlag 2001,ISBN 978-3-0340-0508-1
• Колмер Пітер, «Die Schweiz und das Russische Reich 1848—1919. Geschichte einer europäischen Verflechtung» (Die Schweiz und der Osten Europas 10), Цюрих, Chronos Verlag 2004.
• Герке Карстен (ред.): «Die Fremde als Heimat — Russlandschweizer erinnern sich», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1988
• Герке Карстен, Швейцер в Росії. Zur Geschichte einer Kontinentalwanderung, RSH 48, 1998, 289—290.
• Lengen Markus, «Ein Strukturprofil der Letzten Russlandschweizer-Generation am Vorabend des Ersten Weltkrieges», Schweizerische Zeitschrift für Geschichte 48 (1998), 360—390
• Маедер Єва, «Auswanderungsziel: Russland. Schweizer Alltag im Zarenreich und im Sowjetstaat», Der Landbote, 29.12.2001, с. 20
• Мументалер Рудольф, «Das Russlandschweizer-Archiv. Entstehung und Aufbau», Carsten Goehrke (Hrsg.): 25 Jahre Osteuropa-Abteilung des Historischen Seminars der Universität Zürich 1971—1996. Цюрих 1996, 37—45.
• Мументалер Рудольф, «Schweizer im Nordwesten des Zarenreichs. В: Der Finnische Meerbusen als Brennpunkt. Wandern und Wirken deutschsprachiger Menschen im europäischen Nordosten», ред. Роберт Швейцер, Вальтрауд Бастман-Бюнер. Гельсінкі 1998, 145—165
• Раубер Урс, «Schweizer Industrie in Russland — Ein Beitrag zur Geschichte der industriellen Emigration, des Kapitalexportes und des Handels der Schweiz mit dem Russischen Zarenreich», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1985
• Шнайдер Гаррі, «Schweizer Theologen im Zarenreich (1700—1917)», Auswanderung und russischer Alltag von Theologen und ihren Frauen, Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1994.
• Чудін Гізела, «Швейцер Кезер у Росії», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1988
• Фогелі Йозеф, «Die Rückkehr der Russlandschweizer 1917—1945», Цюрих, Verlag Hans Rohr, 1988
• Jost Soom, Avancement et fortune: Schweizer und ihre Nachkommen als Offiziere, Diplomaten und Hofbeamte im Dienst des Zarenreiches, Beiträge zur Geschichte der Russlandschweizer, Ганс Рор (1996),ISBN 978-3-85865-633-9
• Альфред Еріх Сенн, Огляд Бюлера та ін. (1985), Раубер (1985), «Слов'янський огляд» (1986), с. 332f.

Посилання

• (in French) Şaba — un avanpost européen sur le Nistre by Ioan Papa

1. Russlandschweizer-Archiv. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 19 грудня 2021.
2. Schweizer Bauer [Архівовано 17 січня 2006 у Wayback Machine.], 11 June 2004