Селище Шалигине розташоване на річці Лапузі за 20 км на південний схід від міста Глухова та за 10 км від автодороги Глухів — КурськE38. Вище за течією річки на відстані в 2 км розташоване село Гудове. До селища примикають лісові масиви (дуб, береза, сосна). Населення станом на 2001 рік становило 3203 особи.
Історичні відомості
Селище Шалигине, засноване наприкінці XVI — на початку XVII століть. За іншими даними у червні 1594 року[2].
Назва села походить від імені одного з перших поселенців — Шалигіна, який отримав тут земельний наділ за військову службу. У першій половині XVII століття село було одним з прикордонних пунктів і входило до Російської держави. В 1757 році Шалигине стало власністю князя Барятинського.
З 1708 року селище входило в Крупецьку волость Путивльського повіту Київської губернії, з 1727 — Севську провінцію Білгородської губернії, з 1779 — Курське намісництво і з 1796 — до Курської губернії[3].
У 1855 році в селищі почав діяти цукровий завод князя Барятинського, який пізніше було взято в оренду цукропромисловцем М. А. Терещенком, та цегляний завод. У 1899 році на місці старого цукрового заводу був побудований новий, в 1918 році при якому відкрили лікарню, яку в 1922 перетворили в сільську[4].
У січні 1918 року в Шалигиному було окуповане червоними. На початок квітня того ж року селище звільнили гетьманці, але у жовтні Путивльський червоний партизанський загін захопив Шалигине. В кінці вересня 1919 року вже білогвардійці захопили Шалигине, проте у першій половині листопада того ж року частини 41-ї радянської дивізії селище знову було окуповане червоними.[3]
Восени 1929 у Шалигиному почалася примусова колективізація, в 1929—1932 роках у населеному пункті створили вісім колгоспів, у 1935 було створено МТС.[3]
На початку жовтня 1941 року німецькі війська ввійшли до Шалигиного. У лютому 1942 Шалигинський партизанський загін, що складався з 119 осіб, увійшов до складу партизанського з'єднання під командуванням С. А. Ковпака та з травня того ж року базувався в Хінельських лісах, що у Шалигинському районі. Влітку 1942 був створений другий Шалигинський партизанський загін, що діяв на території Шалигинського та інших районів. 3 вересня1943 року частинами 60-ї армії селище було зайняте.[3]
1956 року Шалигине було віднесено до категорії селищ міського типу, а в 1959 році при укрупненні районів увійшло до складу Глухівського району.[3]
Увечері 3 травня 2022 року військові РФ зі своєї території, за інформацією Державної прикордонної служби України, здійснили вісім обстріли околиць селища Шалигине з реактивної системи залпового вогню[5][6][7].
Уранці 16 травня було зафіксовано чотири вибухи в бік селища Шалигине[8].
30 червня 2024 року оперативне командування «Північ» повідомило про чергові обстріли села. Зафіксовано 6 вибухів, ймовірно ствольна артилерія 122 мм[9].
28 липня 2024 року селище знову обстріляли російські агресори. Зафіксовано 3 вибухи, ймовірно ствольна артилерія 122 мм[10].
17 серпня 2024 року оперативне командування «Північ» повідомило про обстріли Сумської області. Серед постраждалих населених пунктів селище Шалигине — 2 обстріли: 5 вибухів, ймовірно КАБ[11].
31 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу у селищі ще один будинок зруйнований. Також пошкоджений торгівельний об'єкт та ще один будинок[13].
Населення
Шалигине
1819 року в селі налічувалося 115 дворів та 857 жителів[3].
У 1862 році у власницькому селі налічувалось 142 двори, мешкала 1081 особа (530 чоловічої статі та 551 — жіночої), була православна церква та бурякоцукровий завод[14].
В Шалигиному діяла Троїцька церква, яка була зруйнована в 30-х роках ХХ століття.[4] Зараз у селищі, колишнє село Ковйонки, яке входить до меж Шалигина, діє Пророко-Іллінська церква (1889—1906 роки), служба в якій була відновлена в 1988 році. З 1991 року настоятелем церкви служить о. Василій (Ціко). У 90-х роках ХХ століття церква була реставрована та реконструйована в 2008 році. У 2012 році було позолочено куполи храму та в 2012—2013 роках тривали зовнішні ремонтні роботи та декоративна штукатурка стін храму та дзвіниці[19]
У центрі селища встановлено пам'ятник загиблим радянським воїнам, побудований 1955 року, та обеліск односельцям, полеглим у роки війни.
У селищі розташоване унікальне гідрологічне утворення самовитікаючих джерел води — «Сім джерел», яке має естетичне і пізнавально-виховне значення та зберігається в природному стані, відоме також як «крейдяна криниця»[4]. «Сім джерел» — визначна гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення площею 0,5 га, температура води якої влітку і взимку не перевищує 4 °C[4]. Прилегла до неї територія розчищена від порослі американського клена. Природно-історична цінність визначної пам'ятки «Сім джерел» полягає в цінній якості води, яка окрім смакових якостей має і лікувальну дію.[20]
Чемодуров Трохим Миколайович — український радянський і компартійний діяч, голова виконкому Кримської обласної ради. Депутат Верховної Ради УРСР 7–9-го скликань (1967—1980). Кандидат у члени ЦК КПУ (1966—1976). Член ЦК КПУ (1976—1981).
_(1854).png)