Вперше згадується у Псковському другому літописі під 1444 роком у формі «чухно». Пізніше, у Російській імперії ― народна назва карело-фінського населення околиць Петербурга, в основному інгерманландських фінів.
Згідно зі словником Фасмера, слово утворено від етноніма «чудь» шляхом додавання експресивного суфікса «-хно» (за аналогією з власними іменами «Михно» ― «Михаїл», «Яхно» ― «Яков», «Дахно» ― «Даніїл», «Махно» ― «Максим», «Івахно» ― «Іван»).
Опис
Етнонім вживався в офіційних документах імперії, та єдиної форми не було, оскільки слово «чудь» могло позначати різні групи: фіни і чудь могли бути синонімами, але могли і розбиватися на «чудь у широкому розумінні» і «карелів», при цьому перша група ділилася на «чудь/чухарів у вузькому розумінні» й водь/естів ― «чухну»[1]. За Леонідом Вискочковим, «водь» ― це «чудь»[2].
Близько знайомий із Пушкіним В. І. Даль у своєму тлумачному словнику визначає слово як петербурзьке прізвисько приміських фінів[5]. Зацікавившись етнографією чухонців, В. І. Даль написав нарис «чухонці у Пітері»[6]. У ньому він зазначив зокрема, що чухонки складають більшість кухарок, але чухонців не знайти ні серед в'язнів, ні серед рознощиків[7] і особливо підкреслює чесність цього народу.
В. І. Даль у своїй статті відзначав, що «чухонів аж ніяк не можна назвати п'яницями, та ж навпаки, народом вельми тверезим»[6].
↑Л. В. Выскочков. Историко-этнические карты Северо-Запада России (Конец XVIII — первая треть XX в.) // Историческая этнография: Русский Север и Ингерманландия. (Проблемы археологии и этнографии. № 5). 60-летию со дня рождения проф. А. В. Гадло. СПб., 1997.
↑Словарь литературных типов. — Пг.: Издание редакции журнала «Всходы». Под редакцией Н. Д. Носкова. 1908—1914