Чотири небесні короліЧотири небесні королі[1] — чотири божества-охоронця буддизму, які стоять на строжі світобудови і чотирьох сторін світу. Короткі відомостіЗгідно з буддистською космологією 4 небесні королі мешкають у Небі Чотирьох королів[2], на схилах небесної гори Сумеру у Світі чуттєвого. Це Небо є найнижчим з усіх Небес цього Світу, де проживають боги дева. Королям підпорядковуються істоти з нижчих світів, так звані представники 8 небесних демонів: ельфи гандхарви, трупоїди пішачі, карлики кумбханди, ненажери прети, змії наги, прокаженні путани, лісовики якші, людоїди ракшаси. Кожен король керує певним видом демонів і формує з них військо. Вони захищають чотири континенти, розташовані по чотирьох сторонах світу. Самі 4 королі є підлеглими верховного божества Світу Чутливого — Шакри, володаря усіх богів девів. Він мешкає на вищому Небі тридцяти трьох богів[3] За його наказом 8-го, 14-го і 15-го дня кожного місця ці королі спускаються зі свого Неба на Землю або відсилають посланців, щоб перевірити стан моралі і гідності серед людей. Згодом вони доповідають про побачене. Також, за повелінням Шакри 4 королі виставляють війська для захисту Небес і гори Сумеру від антибогів асурів, демонічних небесних вигнанців, які прагнуть повернути собі владу на Небесах. У багатьох сутрах згадується, що 4 небесні королі дали обітницю охороняти будд та дхарму від зла і небезпеки. Їхній ріст складає пів йоджани[4], а тривалість життя — 500 років. При цьому одна доба життя небесного короля дорівнює 50 рокам життя людини. Імена, атрибути і війська слуг чотирьох небесних королів наведено в таблиці:
Чотири небесні королі — популярний образ буддистської іконографії. Їхні статуї оберігають ворота монастирів і храмів у Східній і Південно-Східній Азії, а також служать домашніми оберегами. У Японії цим королям присвячено монастир Шітенно в Осаці, збудований напівлегендарним принцом Шьотоку. У японській мові вираз «чотири небесні королі» є збірною назвою для позначення четвірки видатних осіб: полководців, політиків, художників тощо. Примітки
Джерела та література
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia