У 1944—1948 рр. навчався в Новослобідській школі, 1948—1951 рр. — Бунякинській семирічці. У 1955 р. закінчив з відзнакою Путивльське педагогічне училище.
Початок і значна частина наукового життя вченого пов'язана з Одеським археологічним музеєм, в якому він працював: у 1959—1961 рр. — молодшим науковим співробітником, у 1961—1965 рр.— заступником директора з наукової роботи, у 1965—1973 рр. — директором, у 1973—1976 рр. — завідувачем відділу історії стародавнього Єгипту. Саме він домігся включення музею до системи Академії наук України (1971 р.), відкриття в ньому «Золотої комори» (1970 р.) та встановлення біля фасаду будівлі установи копії відомої скульптурної групи «Лаокоон з синами» (1971 р.).
«Київський період» життя
У 1975 р. в Інституті археології АН УРСР захистив кандидатськудисертацію «Північно-Західне Причорномор'я у добу пізньої бронзи» (науковий керівник — д.і.н. В. М. Даниленко). З 1976 р. до 1998 рр. працював в Інституті археології: до 1977 р. — молодшим науковим співробітником, у 1977—1998 рр. — старшим науковим співробітником, у 1984—1986 рр. — завідувачем сектору новобудовних експедицій, у 1986—1988 рр. був головою Польового комітету, у 1988—1992 рр. — завідувачем відділу первісної археології.
Протягом 1998—1999 рр. був заступником директора з наукової роботи історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», у 1999—2001 рр. — завідувачем сектору охорони пам'яток археології Центру з охорони пам'яток історії та культури м. Києва, у 2001—2004 рр. — старшим науковим співробітником науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України.
створення етногенетичної концепції кімерійців з їх археологічною інтерпретацією найдавніших відомих за назвою племен, яким належали пам'ятки культури багатопружкової кераміки, сабатинівської та білозерської культур кінця II тис. до н. е.,
обґрунтування археологічних реалій «міста людей кімерійських» Гомера в залишках сабатинівського поселення Виноградний Сад в Південному Побужжі,
В останні десять років свого життя активно займався дослідженнями середньовічної та Нової історії України, а також написанням біографій цілої низки видатних археологів та істориків.
Нагороди
Лауреат премії імені В. В. Хвойка в галузі охорони пам'яток археології України 2011 р.
Праці
Автор близько 300 публікацій, серед яких 6 монографій та два посібники для вузів. Крім того, рукописи ще 6 книг зберігаються у його особистому архіві, серед яких є фундаментальна наукова монографія «Кімерійці».
(рос.)Найден город. — Одесса: Маяк, 1971. — 132 с.
(рос.)Племена Северо-Западного Причерноморья в позднем бронзовом веке (вторая половина ІІ тыс. до н. э.). — Автореф. дис. канд. ист. наук. — К.: ИА АН УССР, 1975. — 29 с.
(рос.)Северо-Западное Причерноморье во второй половине ІІ тыс. до н. э. — К.: Наукова думка, 1985. — 172 с.
Чмихов М. О., Черняков І. Т. Хронологія археологічних пам'яток епохи міді-бронзи на території України. — К.: НМК ВО, 1988. — 180 с.
(рос.)Гудкова А. В., Охотников С. Б., Субботин Л. В., Черняков И. Т. Археологические памятники Одесской области: справочник. — Одесса, 1991. — 184 с.
Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. — К.: Либідь, 1992. — 376 с.
(рос.)Путивль: На перепутьях истории Украины и России. — К.: Оптима, 2005. — 232 с.
Вікентій Хвойка: 1850—1914. — К.: Архетип, 2006. — 200 с.
Черняков І., Пироженко І. Вишгород. Межигір'я. — К., 2007. — 174 с.
(рос.)Романюк В., Черняков И. Что было на месте Одессы. — К.: Автограф, 2008. — 224 с.
Джерела
До 60-річчя Івана Тихоновича Чернякова // Археологія — 1996. — № 3. — С. 157—158.
До 60-річчя Івана Тихоновича Чернякова // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит — бронзовый век). Материалы конференции. — Ч.1. — Донецк, 1996. — С.138.
Мезенцева Г. Черняков Іван Тихонович // Дослідники археології України: енциклопедичний словник-довідник. — Чернігів: Сіверянська думка, 1997. — С.55.
