Як і на попередньому чемпіонаті, в турнірі брали участь 16 збірних. Німеччина як країна-організатор змагання кваліфікувалася до фінальної частини автоматично. Решта почали кваліфікацію в 2009 і 2010 році.
Переможцем чемпіонату вперше в своїй історії стала збірна Японії, яка здолала по ходу турніру і господинь першості, які виграли два попередні чемпіонату світу, і двох інших фаворитів: збірні Швеції та США.
Вибір місця проведення
Шість кандидатів
Шість країн, Австралія, Канада, Франція, Німеччина, Перу та Швейцарія, заявили про своє бажання провести чемпіонат світу 2011 року. Німецький футбольний союз підтвердив свої плани на проведення турніру 26 січня 2006 року. Цю пропозицію також підтримала німецька канцлер Ангела Меркель.[1]
Швейцарія зняла свою кандидатуру 29 травня 2007 року, пояснюючи це тим, що європейський футбол зосереджений на Франції та Німеччині, і Швейцарія не має шансів в боротьбі з цими країнами. 27 серпня того ж року Франція також зняла свою кандидатуру. За повідомленнями ЗМІ, це було зроблено в обмін на підтримку Німеччиною їхньої заявки на проведення чоловічого Чемпіонату Європи з футболу 2016. Трохи пізніше Австралія (12 жовтня 2007) та Перу (17 жовтня 2007) також добровільно відмовились від попередніх намірів. Залишилося двоє кандидатів: Канада та Німеччина. 30 жовтня 2007 року виконавчий комітет ФІФА в Цюриху ухвалив рішення, що чемпіонат світу 2011 серед жінок пройде в Німеччині[2].
Стадіони
Після отримання права на проведення турніру цього Німецький футбольний союз призначила вибори німецьких міст, готових прийняти цей турнір. Кандидатури дванадцяти відібраних міст були передані до ФІФА в серпні 2007 року. 30 вересня 2008 року, виконавчий комітет Німецький футбольний союз вирішив використовувати дев'ять стадіонів для проведення турніру.
.JPG)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
