Центурія (громадська організація)

Центурія
ДевізAut Caesar, aut nihil!
Дата заснування2020
Типгромадська організація, молодіжна організація
ЗасновникиІгор Михайленко
Офіційний сайтcenturia-ua.com

Центурія — українська молодіжна громадська організація, частина Азовського руху. Метою організації є виховання української молоді на засадах ідей українського націоналізму, підготовка громадян до військової служби та боротьба з проросійськими колаборантами та агентами російського впливу в Україні. Ідеологія організації це Український націоналізм по ідеям Дмитра Донцова, оскільки Центурія відноситься до Азовського руху то враховуючи це організація підтримує соціал-націоналізм і націократію, а також інтегральний націоналізм

Історія

Утворена у 2020 році.

Вже на початку існування організації виникла невелика суперечка щодо використання назви «Centuria», яку до того використовувало об'єднання офіцерів ЗСУ «Орден Центурія»,[1] яка не є частиною Азовського руху, на відміну від ГО «Центурія». Після заснування члени організації розпочали боротьбу з осередками проросійських партій в Україні, таких як ОПЗЖ[2] і Партія Шарія, їх силових загонів та іноземних кримінальних угруповань,[3] а восени 2021 року, перед повномасштабним вторгненням Росії організація розпочала кампанію «Не панікуй — готуйся!», у рамках якої було проведено ряд вишколів у різних містах України.[4]

З 24 лютого 2022 року більшість активістів організації долучились до підрозділів Сил Оборони, взявши ключову участь у формуванні підрозділів ССО «Азов», а також взявши участь у обороні Маріуполя у складі полку спецпризначення «Азов». Наприкінці 2022 року більшість бійців і активістів Центурії об'єднались у лавах 3 ОШБр.

Цивільні члени Центурії тим часом почали розбудову волонтерської мережі «Support Azov», а у 2023 році активність відновило більше 20 осередків організації по Україні.[3] Організація активно розширюється по Україні і в тому числі за кордоном силами українських біженців: так, у німецькому Магдебурзі з серпня 2023 року діє осередок Центурії, який до кінця того ж року доповнився активістами з Гельзенкірхена, Берліна, Штутгарта і Людвігсбурга.[5]

Примітки