Народився 25 грудня 1938 року в Москві в єврейській родині уродженців Одеси — інженера Йосипа Нафтуловича Хайта (1908—1996) та Раїси Ельївни Хайт (1909—1991)[1]. Закінчив Московський інженерно-будівельний інститут (1961, інженер-будівельник). Ще навчаючись в інституті, писав різні мініатюри для студентських капусників. З 1961 року займався літературною діяльністю.
За спогадами Олександра Левенбука, тексти і монологи Хайта читали не тільки актори (в тому числі Інна Чурикова і Валентин Гафт), але навіть Ірина Родніна і В'ячеслав Зайцев. Монолог Хайта «Лід і полум'я» (про те, як пляжну сцену знімали взимку) в різний час читали Савелій Крамаров[3] і Андрій Миронов[4]. А Григорій Горін читав на своїх творчих вечорах лист, який надіслав йому Хайт[2].
За словами письменника-сатирика Сергія Кондратьєва, в 1974 році Аркадій Хайт винайшов для Євгена Петросяна новий фельєтонний прийом — «Не розумію» і написав перший фейлетон з цієї серії, який артист читав у програмі «Добре слово і кішці приємно»[5], повний текст якого був опублікований в книзі Хайта «Не треба овацій»[6]. Пізніше нові твори цієї серії писали й інші автори, зокрема, Михайло Задорнов.[7]
1978 — Дрібниці життя, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
1980 — Добре слово і кішці приємне, виконавець Є. Петросян, автор сценарію (крім того, написав монологи «Люди добрі»[10], «Дирижёр»[11], «Директор огорода», «Непонимающий», «Школа, школа» и «Друг природы»[12])
1981 — Очевидне і неймовірне, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
1975 — Монологи, виконавець Є. Петросян ( монолог «Автоматика» )
1986 — Як ся маєте ?, виконавець Є. Петросян ( монологи «Як ся маєте?», «Цегла на голову», «Аля-улю», сценки «Співчуття», «Мода», «Я зараз повернуся, хворий!», музичний фейлетон «Черга» (написані спільно з Олександром Левенбуком)
1990 — Інвентаризація, виконавець Є. Петросян ( монологи «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті» )[13]
1991 — Дурні ми всі, виконавець Є. Петросян ( монолог «Японський городовий» (написаний спільно з Георгієм Теріковим), «Спільний бізнес» (написаний спільно з Олегом Назаровим), «Аномальні явища» (написаний спільно з Сергієм Кондратьєвим), скетчі «Як назвати» і «Конкурс краси» (вик. Є. Петросян та Є. Чувильчикова))[14][15]
Герой виявив, що він володіє новим, «шостим відчуттям» людини, абцилохордія; не сказано яку, але описане «з почуттям». Герой спочатку відчував себе досить зарозуміло, що тільки він один володіє цим почуттям, але поступово починає тужити, що йому ні з ким поділитися враженнями: всі навколо не визнають, що абцилохордія є. Нарешті він якось ненароком кидає випадковому співрозмовнику: «Ах, яка сьогодні абцилохордія!» і несподівано чує: «Да, абцилохордія хоч куди!». Обидва надзвичайно раді, що зрозуміли одне одного, але раптом другий зауважує: «до Речі, а ліпотапія теж непогана.» Герой: «Яка така ліпотапія?». Співрозмовник, зверхньо: «Як, Ви не відчуваєте ліпотапії!?» — герой, ображено: «Та немає ніякої ліпотапії, не вигадуйте!» ….
1982 — Не треба овацій (до книги увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Аркадія Райкіна (монологи «Три думки по одному питанню» з програми «Дерево життя»[17],), Геннадія Хазанова («Пил в очі»[18], «Біг у мішку»[19], «Друг „Радіоняні“»[20], «Повний спокій», «Папуга»[21], «Дурень»[22], «Свої люди — поквитаємось»[23],) і Євгена Петросяна («Ех, наука»[24], «Ідіот»[25], «Шкільні роки»[26], «Диригент»[27], «Не розумію»[6]))
1991 — Тридцять років потому (до книги увійшли сценки і монологи Хайта за 30 років творчої діяльності — як, наприклад, оповідання «Слон» (було інсценовано в передачі «Кабачок „13 стільців“»[28]) і «Аксіома» (згодом став сюжетом журналу «Єралаш»[29]), монологи «Пил в очі», «Таргани», «Папуга» і «Повний спокій», написані для Геннадія Хазанова, монологи «Люди добрі», «Шкільні роки», «Друг природи» та «Не в назві справа», написані для Євгена Петросяна)[30]
2001 — Аркадій Хайт. 224 вибрані сторінки. «Золота серія гумору», ISBN 5-264-00682-2, вид-во «Вагриус», 2001
2004 — Антологія сатири та гумору Росії XX століття. Те 35. Аркадій Хайт. ISBN 5-699-08446-0 (в книгу увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Геннадія Хазанова («Повний спокій»[31], «Таргани»[32], «Папуга»[33], «Дурень»[34]) та Євгена Петросяна («Опудало»[35], «Друг природи»[36], «Цегла на голову»[37], «Шкільні роки»[38] «Не розумію»[39], «Не в назві справа», «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті»), а також п'єси і кіносценарії)
Тексти пісень
«Большой хоровод» (у співавторстві зі школяркою Оленою Жигалкіною[40]; муз.: Борис Савельєв), виконавиця Катерина Семенова та ін
1990 — «Паспорт», автор сценария (спільно з Р. Габріадзе та Г. Данелією)
Фільми-концерти
1985 — "З різних точок зору "(фільм про творчість Євгена Петросяна), автор сценарію і монологів «Люди добрі»[10], «Школьные годы», «Не понимаю», «Дирижёр», «Пугало», «Автоматика» и сценки «Идиот»[42]
1991 — «Операція „Петросян“» (фільм про творчість Євгена Петросяна), автор монологів «Шкільні роки», «Не розумію», «Опудало», «Ех, наука», «Автоматика» та сценок «Ідіот» (вик. Євген Петросян, Євген Грушин) і «Співчуття» (вик. Євген Петросян і Елла Чувильчикова)[43]
Робота на радіо
«Радіоняня» — один з авторів сценарію і інтермедій «Веселі уроки»
Телебачення
«Терем-теремок. Казка для дорослих» (1971) — автор сценарію та мініатюр
«Кабачок „13 стільців“» — автор мініатюр
«АБВГДейка» — автор сценарію та мініатюр
Мультфільми
«Ну, постривай!» (1-16, 21 випуски, 1969—1986, 2012) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим (1-й — 7-й випуски) та Олександром Курляндським)
«Проишествие в стране Мульти-Пульти» (запис 1981 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1982 році[50]) — музична казка за участю персонажів популярних радянських мультфільмів.
«Ребята, давайте жить дружно!» (запис 1983 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1984 році[51]) — пісні з мультфільмів про кота Леопольду і мишах (текст і пісні виконав Олександр Калягін).
Факти
Монолог «І сміх, і сльози, і любов» на популярну тоді тему шлюбних оголошень, написаний Аркадієм Хайтом для Андрія Миронова (і спільно з ним) актор не встиг записати (монолог призначався для виступу Миронова на телевізійному концерті до 8 березня). Текст монологу, а також спогади Аркадія Хайта про Андрія Миронова (стаття під назвою «Лицар веселого образу») були опубліковані в журналі «Юність».[52][53]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
