Фротола

Фро́тола (італ. frottola, точна етимологія невідома) — в італійській музиці кінця XV–XVI початку століть (спочатку вокальна) п'єса на 3–4 голоси ліричного характеру, більшою частиною в гоморитмічній фактурі, злегка прикрашеній імітаційною поліфонією з яскраво вираженими метричними акцентами. Жанр фротоли — найважливіший попередник мадригалу. Як правило, фротоли писалися в строфічній формі (одна і та ж музика для кожної строфи тексту) іноді з рефренами. Поетичну основу фротоли становили вірші (переважно любовна лірика) у різноманітних формах, серед яких були особливо популярні barzeletta і strambotto, capitolo, і навіть canzona сонет. Верхній голос фротоли, як правило, виконував соліст. Партію інших голосів могли виконувати на музичних інструментах (ансамбль віол, лютня, клавішний інструмент). Найвідоміший автор фротол — Маркетто Кара одна з найпопулярніших:

Багато анонімних фротол опубліковані в збірниках популярної багатоголосої музики, які випускав у перших двох десятиліттях XVI століття Оттавіано Петруччі (першу збірку фротол випустив у Венеції, в 1504 році). У стилі фротоли створювалися і більші форми, наприклад, меса Лодовіко Фолья (на неідентифікованих Cantus Firmus).

Поряд з іншими багатоголосними пісенними формами (віланела, канцонета), так само як й італійським фобурдоном у богослужбовій музиці, фротола дала сильний поштовх розвитку акордового почуття, метричної екстраполяції і (в кінцевому підсумку) гармонічній тональності.

Основні композитори

• Бартоломео Тромбончіно
• Філіппо Адзайоло
• Джорджо Далла Порта
• Мікеле Пезенті
• Луїджі Платаніа
• Джованні Брокко
• Нікколо Брокко
• Антоніо Капріолі
• Маркетто Кара
• Франческо д'Ана
• Марко да Колоніа
• Лодовіко Фольяно
• Джакомо Фольяно
• Антоніо Россетто
• Філіппо да Лупрано
• Франческо Сантакроче (Патавіно)
• Пеллеґріно Чезена
• Рокко да Ортона
• Джованні Баттіста Дзессо
• Дзанін Безан
• Еразмус Лапічідус

За виключенням Тромбончіно Та Кари, що були знаменитими у свій час, збереглося дуже мало відомостей про інших композиторів, коли навіть не самі їх імена.

Література

• Edward Lowinsky. Tonality and atonality in sixteenth-century music. Berkeley, 1961.
• Carl Dahlhaus. Untersuchungen über die Entestehung der harmonischen Tonalität. Kassel, Basel u.a.O., 1968, SS.249-257.
• Knud Jeppesen. La frottola, III: Frottola und Volkslied: zur musikalischen Überlieferung des folkloristischen Guts in der Frottola. Århus, 1970.
• F. Luisi. Frottole di B. Tromboncino e M. Cara ‘per cantar et sonar col lauto’. Roma, 1987 (включает факсимиле старопечатных сборников и транскрипции фротол).
• Don Harrán. Frottola // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London, New York, 2001.
• Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007.

Посилання

• Фроттола // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 548.