У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грегорі.
Франче́ско Де Ґре́ґорі (італ.Francesco De Gregori; 4 квітня1951, Рим) — один з найвидатніших кантауторе в Італії. Відомий під прізвиськом «Принц кантауторів» (il Principe dei cantautori), Де Ґреґорі презентує оригінальний стиль, що склався під впливом численних наслідувань — це, зокрема, випливає з засвоєння особливостей творчості таких авторів, як Фабріціо Де Андре (Fabrizio De Andrè), Саймон і Гарфанкель (Simon and Garfunkel), Боб Ділан (Bob Dilan), та Леонард Коен (Leonard Cohen): його найголовніші натхненники.
З музичного погляду його пісні належать до року, що наближується до Поп-музики; з погляду текстів, навпаки, він широко використовує синестезію та метафору, що часто вимагає додаткового інтерпретування, тексти зачіпають інтимні сторони життя, етичні та політичні питання, в них знаходять місце звертання до сьогодення та історії; усе це зробило Де Ґреґорі одним з найвизначніших кантауторів сучасної італійської сцени; про нього говорять: чи кантауторе, чи поет, проте сам він не любить ні того, ні того визначення, і воліє називати себе «artista» (це слово в італійській мові означає «митець, художник, музикант, поет; артист»).
Опублікував 33 альбоми, з яких 18 студійних, 10 концертних та 5 збірок.
Перший великий успіх прийшов до Франческо в 1975 році з лонґ-плеєм «Rimmel» (один з найкраще продаваних дисків десятиліття). У роботі над диском він співпрацював з Лучіо Далла, з яким у подальшому неодноразово реалізував спільні проєкти.
Орден Італійської Республіки за заслуги (Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana) Рим, 26 травня2005
Бібліографія
Francesco De Gregori, Tutti i testi delle canzoni, Verona, Anteditore, 1976.
Michelangelo Romano, Paolo Giaccio, Riccardo Piferi (a cura di), Francesco De Gregori. Un mito. [Dal leggendario Folkstudio alla gloria degli stadi la storia di un divo], Roma, Lato Side, 1980.
Massimo Cavezzali, A ovest di De Gregori, Bologna, L'Isola Trovata, 1981. ISBN 88-7225-000-5
Alberto Stabile, Francesco De Gregori, Milano, Gammalibri, 1987.
Giorgio Lo Cascio, De Gregori, Padova, Franco Muzzio, 1990. ISBN 88-7021-500-8
Mario Bonanno, Francesco De Gregori. Cercando un altro Egitto, Firenze, Giunti, 2001. ISBN 88-8185-392-2
Maria Lombardo, Scelte. Interviste a Gianni Amelio, Luigi Ciotti, Francesco De Gregori, Palermo, Edizioni della battaglia, 2001.
Pino Casamassima, Francesco De Gregori. La valigia del cantante, Genova, De Ferrari, 2002. ISBN 88-7172-428-3
Andrea Podestà, Francesco De Gregori. Camminando su pezzi di vetro, Civitella in Val di Chiana, Zona, 2003. ISBN 88-87578-54-0
Enrico Deregibus, Quello che non so, lo so cantare. Storia di Francesco De Gregori, Firenze, Giunti, 2003. ISBN 88-09-03231-4
Francesco De Gregori, Battere e levare. Tutte le canzoni, Torino, Einaudi, 2004. ISBN 88-06-17201-8
Giommaria Monti, Francesco De Gregori. 1972—2004: Dell'amore e di altre canzoni, Roma, Editori Riuniti, 2004. ISBN 88-359-5593-9
Enrico Deregibus (a cura di), Dizionario completo della canzone italiana, Firenze, Giunti, 2006. ISBN 978-88-09-04602-3
Antonio Piccolo, La storia siamo noi. Francesco De Gregori, Foggia, Bastogi, 2007. ISBN 88-8185-925-4
Andrea Podestà, Francesco De Gregori. A piedi nudi lungo la strada, Civitella in Val di Chiana, Zona, 2007. ISBN 978-88-89702-83-3
Paolo Jachia, La donna cannone e l'agnello di Dio. Tracce cristiane in Francesco De Gregori. Con un intervento sui Baustelle, Milano, Ancora, 2009. ISBN 978-88-514-0706-3