Для отримання відбитка використовують світло певної довжини хвилі. Мінімальний розмір деталей малюнку — половина довжини хвилі (обмежується дифракцією світла).
На товсту підкладку (в мікроелектроніці часто використовують кремній) наносять тонкий шар матеріалу (це може бути і окис кремнію), з якого треба сформувати малюнок. На цей шар наноситься фоторезист.
Проводиться експонування через фотошаблон (контактним чи проєкційним методом).
Освітлені ділянки фоторезисту змінюють свою розчинність і їх можна видалити (позитивний процес) хімічним способом (травленням). Звільнені від фоторезисту ділянки також видаляються.
Заключна стадія — видалення залишків фоторезисту.
Якщо після експонування стають розчинними незасвічені ділянки фоторезисту, то процес фотолітографії називається негативним.
«Вибуховий» (зворотна фотолітографія). При його використанні шар матеріалу наноситься на шар засвіченого і протравленого фоторезисту, після чого залишки фоторезисту видаляються, виносячи з собою ділянки шару матеріалу, під якими був фоторезист.
Використовують для виготовлення малюнків з матеріалів, які погано травляться або травники дуже токсичні.
«Випалювання». Необхідні вікна в полімерному шарі руйнуються під впливом потужного випромінення, яке випаровує плівку або пропалюює сам матеріал наскрізь. Використовують для виготовлення малотиражних офсетних форм і в деяких системах різографії.
Методи нанолітографії / В. В. Петров, А. А. Крючин, Ю. А. Куницький та ін. ; [відп. ред. О. Г. Додонов] ; НАН України, Ін-т проблем реєстрації інформації. – Київ : Наук. думка, 2015. – 262 с. : іл. – (Проєкт "Наукова книга"). – Бібліогр.: с. 238-258 (326 назв). – ISBN 978-966-00-1467-1