Ужвій Наталія Михайлівна

Ужвій Наталія Михайлівна
Народилася27 серпня (8 вересня) 1898
Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Померла22 липня 1986(1986-07-22)[1] (87 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Національністьукраїнка
Громадянство Російська імперія→
 УНР→
СРСР СРСР
Діяльністьакторка
ЗакладБерезіль[2]
ПартіяКПРС
ЧоловікГригорій Дробницький, Михайль Семенко, Євген Пономаренко
ДітиМихайло Ужвій
Звання
Народний артист СРСР— 1944Народний артист УРСР
IMDbID 0882715
Нагороди та премії
Герой Соціалістичної Праці — 1973
Орден Леніна — 1944Орден Леніна — 1960Орден Леніна — 1968Орден Леніна — 1973
Орден Трудового Червоного Прапора — 1939Орден Трудового Червоного Прапора — 1948Орден Трудового Червоного Прапора — 1951Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів  — 1978Орден «Знак Пошани»  — 1940
Сталінська премія — 1946Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1951Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1984
CMNS: Ужвій Наталія Михайлівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» 1943 р.
Ювілейна монета «Наталія Ужвій»: 2 гривні 2008 року
Іменна марка України з портретом Наталії Ужвій

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (27 серпня (8 вересня) 1898, Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 22 липня 1986(1986-07-22), Київ) — українська радянська акторка театру і кіно. Лауреатка державної премії імені Тараса Шевченка (1984), народна артистка СРСР (1944), Герой соціалістичної праці (1974), лауреатка чотирьох Сталінських премій (1946, 1949, 1951).

Біографія

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898(18980908) року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна, у багатодітній селянській[3] родині (старша з семи дітей).[4] Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору[5].

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно.[3] В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.[4]

Була у шлюбі (1926—1936) з поетом Михайлем Семенком. Народила сина Михайла (1927—1951), який теж писав вірші. Розлучилася 1936 року. Син залишився з матір'ю, навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року. У 1936 році одружилася з українським актором Євгеном Пономаренком (1909—1994).

Померла в Києві, похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7).

Творчість

Брала участь в аматорському гуртку в місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії.[3] У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдонім — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922—1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній трупі.[3] У 1925—1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі[6] В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП». У 1926—1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, авторка книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954—1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.[4]

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах.

Влітку 1943 року знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В. Василевської), що приніс їй славу. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах О. Корнійчука, А. Якобсона, О. Васильєва, В. Собка.

Про особливості власної творчої лабораторії Ужвій писала: «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ». «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною. Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Роль Шевченкової Катерини, за спогадами, навіть увижалася їй, і дала можливість здійснити мрію, утіливши улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Скульптурний портрет героїні Ужвій увічнив скульптор Матвій Манізер, для якого вона позувала. «Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею». Пам'ятник Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні.

Репетуар

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

  • Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
  • Марина («Тарас Трясило», 1927),
  • Настя («Прометей», 1936),
  • Анна («Украдене щастя», 1952),
  • Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7) в Києві.

Фільмографія

Нагороди

  • Лауреатка Сталінських премій:
    • 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
    • 1949 — за театральну роботу
    • 1951 — за театральну роботу
  • 1974 — Герой Соціалістичної праці
  • 1984 — Лауреатка Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
  • 1944 — Народний артист СРСР

Пам'ять

Зображення

  • Будинок у Любомлі, в якому 1898 року народилась Ужвій Наталія Михайлівна (зруйнований 2015 року)
    Будинок у Любомлі, в якому 1898 року народилась Ужвій Наталія Михайлівна (зруйнований 2015 року)
  • Руїни будинку Ужвій в Любомлі (2015)
    Руїни будинку Ужвій в Любомлі (2015)
  • Руїни будинку родини Ужвій в Любомлі (2015)
    Руїни будинку родини Ужвій в Любомлі (2015)
  • Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві
    Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві
  • Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві
    Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві

Примітки

  1. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  2. ↑ http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  3. ↑ а б в г Ужвій Наталія Михайлівна (1898-1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1 (PDF). Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
  4. ↑ а б в г УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 12 березня 2021.
  5. ↑ Криса Л., Фіґоль Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 120.
  6. ↑ Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 421. ISBN 978-966-8653-95-7.
  7. ↑ Про увічнення пам'яті Героя Соціалістичної Праці, народної артистки СРСР Н. М. Ужвій
  8. ↑ Наталія Ужвій. old.bank.gov.ua. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 12 березня 2021. [Архівовано 2020-11-29 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Журнал перець 1973 23. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 29 березня 2021.

Посилання

Джерела