|
Троїцько-Іллінський монастир (Чернігів)
Тро́їцько-Іллі́нський монасти́р — колишній православний монастир у Чернігові, у мальовничій околиці на Болдиних Горах; заснований близько 1069 року Антонієм Печерським. ІсторіяУ 1069 році чернігівський князь Святослав Ярославич поставив над печерою Антонія Печерського, засновника чернецтва на Русі, дерев'яний храм Святого пророка Іллі. Так створився монастир. У середині ХІІ століття чернігівські зодчі на місці дерев'яної церкви побудували муровану тридільну однобанну Іллінську церкву, що існує і тепер. У 1237 році в результаті монголо-татрського погрому Чернігова монастирські будівлі були зруйновані. Монастир занепав в XIV столітті, частково зруйнувався, була засипана частина ходів та храм з кімітірією. Відбудований у 1649 коштом чернігівського полковника Степана Пободайла, наказного гетьмана Лівобережної України. Загинув в бою під Старим Биховом у 1654 році і похований у Іллінській церкві, яку відновив. На той час монастир став відомим, як центр церковного малярства. 1654 року Григорій Констянтинович Дубенський, у чернецтві Геннадій, написав тут один із найвидатніших творів українського іконопису 17 століття - ікону Божої Матері для Іллінського монастиря. З другої пол. 17 століття Троїцько- Іллінський монастир був кафедрою чернігівських архієпископів. З ініціативи архієпископа Лазаря Барановича, коштом чернігівського полковника Василя Дунін-Борковського, за допомогою також гетьмана Івана Мазепи, збудовано у 1679-1689 (остаточно 1695) величний собор Святої Трійці за проектом і під керівництвом архітектора Йоганна Баптіста, і відтоді монастир називався Троїцько-Іллінським. Собор побудовано у стилі західноєвропейського бароко. За композицією до собору близька чотириярусна дзвіниця, теж у стилі бароко[1]. Тоді ж упорядковано Іллінський печерний комплекс, який налічує: кілька ярусів підземних галерей, каплицю, келії та три підземні тридільні церкви: Преподобного Антонія, Преподобного Феодосія та Святого Миколи. У другій половині 17 століття Троїцько-Іллінський монастир став одним із центрів українського літописання. Ієромонах Леонтій Боболинський завершив тут свій "Літописець, сі єсть Кройніка з різних авторов і историков многих...", куди ввійшли давні українські хронографи, листи, твори римських та грецьких істориків, уривки з литовських та польських хронік... У 1679 у монастир переведено Новгород-Сіверську друкарню, яка започаткувала "типографський двір" і Троїцько-Іллінський монастир став провідним центром друкарства України. З 1680 по 1721 рік тут було надруковано понад 100 видань, різної тематики і кількості. Видавництво за своєю різноманітністю поступалося лише Києву. У 1783 році надійшов указ про заборону будь-яких друків у Чернігові без московської цензури. Книгодрукування у монастирі припинолося у 1820 році[2]. У 1786 монастир закрито і перетворено на архієрейський дім. За радянської влади монастир, як церковний осередок, був ліквідований. 1942 року було створено жіночу монастирську громаду. Монастир як дівоча обітель діяв до 1962 року. З 1967 року Троїцько-Іллінський монастир входив до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. Упродовж 1970-80-х років виконані реставраційні роботи на пам'ятках архітектури: дзвіниці 1775 року, Свято-Троїцькому соборі, Іллінській церкві. Нині на його території працює музей «Антонієві печери». Із будівель збереглися та діють за призначенням:
На території монастиря, біля Свято-Троїцького собору, могила Глібова Леоніда Івановича. Недалеко, на Болдиній горі могила Михайла Коцюбинського.  Див. такожПримітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
