Третяк Петро Анатолійович

Третяк Петро Анатолійович
 Підполковник
Загальна інформація
Народження3 серпня 1972(1972-08-03)
Томаківка
Смерть6 серпня 2014(2014-08-06) (42 роки)
Дякове
ГромадянствоУкраїна Україна
Військова служба
Роки служби1989-2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Ракетні війська та артилерія
Формування
 55 ОАБр
Війни / битвиВійна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» II ступеня
Орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» II ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Третяк.

Петро́ Анато́лійович Третя́к (3 серпня 1972(19720803) — 6 серпня 2014) — підполковник (посмертно) Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1972 року в смт Томаківка (Дніпропетровська область; закінчив середню школу. З дитинства мріяв про професію офіцера. У збройних силах з 1989 року. Проживав у м. Запоріжжя. Заступник командира 3-ї гаубичної артилерійської батареї 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). В зону бойових дій артилеристи 55-ї бригади були направлені у складі 79-ї Миколаївської ОАЕМБр. Майже 2 місяці перебували в оточенні, обстрілювані під Дяковим.

6 серпня підрозділ дістав наказ відходити. Під час виходу з оточення під Дяковим в Луганській області, бойова машина відстала від основного угруповання, яке виходило з «котла», і на блокпосту біля Красного Луча потрапила у засідку терористів, які закидали машину гранатами, майор Третяк перебував на броні. Автівка з'їхала в кювет, витягти не змогли, Третяк вирішив рухатися на БМП 24-ї омбр, яке потрапило під обстріл з «Градів». Тоді ж полягли старший сержант Євген Сиротін та солдат Микола Сало.

Про загибель його рідні дізналися з проросійських сайтів, офіційно вважався зниклим безвісти. Пізніше його смерть була підтверджена співслужбовцями, які прорвались з оточення. Була інформація, що майора Третяка поховали в районі Перевальська. Після вивезення тіла з окупованої території та проведення експертизи ДНК, 8 грудня відбулося прощання в Запоріжжі. Того ж дня похований у Томаківці.

Залишились дружина та троє дітей, 18, 11 і 3 років дві доньки та син-студент.

Нагороди та вшанування

  • 15 травня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час війни на сході України, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
  • 14 березня 2016 року — за особисту мужність та героїзм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі відзначений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» II ступеня (посмертно).[1]
  • його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 6, місце 26.
  • у Запоріжжі на будинку, де він мешкав, відкрили меморіальну дошку.
  • вшановується на щоденному ранковому церемоніалі вшанування захисників України, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на Сході України.[2]

Примітки

  1. ↑ Розпорядження голови обласної ради від 14.03.2016 № 37-н «Про нагородження відзнаками Запорізької обласної ради посмертно». Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 12 вересня 2023. [Архівовано 2021-04-16 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Вшановуючи загиблих українських Героїв, Дзвін Пам'яті на території Міноборони пролунав тридцять разів…

Джерела

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.