Ткачик Богдан Іванович

Богдан Іванович Ткачик
|Премії=
Народження	12 серпня 1951(1951-08-12) (73 роки) м. Самбір, Львівська область, Україна
Національність	українець
Країна	Україна
Діяльність	художник, державний діяч
Член	Національна спілка художників України
Звання	Народний художник України
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Ткачик Богдан Іванович у Вікісховищі

Богдан Іванович Ткачик (нар. 12 серпня 1951, м. Самбір Львівської області, Україна) — український художник, громадський діяч. Чоловік Ганни Ткачик, батько Соломії Ткачик. Народний художник України (2016)[1]. Депутат Тернопільської обласної ради (1990—1994). Член НСХУ (1982).

Життєпис

Лауреати літературно-мистецької премії імені Михайла Бойчука. Перший зліва — Богдан Ткачик.

Початкову художню освіту здобув 1961—1962 року в Самбірській дитячій художній студії під керівництвом Миколи Прокопенка[2][3]. Навчався в Київській республіканській середній художній школі ім. Т. Шевченка (1963—1970 рр.) і на відділенні монументального розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1970—1971 рр., нині коледж декоративного та ужитковго мистецтва).

Від 1973 р. — у м. Тернопіль: працював у художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, від 1978 р. — в обласному художньо-оформлювальному комбінаті.

Від 1975 р. — учасник збірних виставок у містах Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів, Москва, Пенза, Братислава (Словаччина), Сливен (Болгарія), Тернопіль; персональні виставки в містах Львів (1981), Тернопіль (1986, 1991, 1994, 1996, 2001, 2006), Самбір (1986, 1991, 1994, 1996, 2001), Стрий (1986, 1991; обидва — Львівської області), Бережани (1991), у Львівському національному художньому музеї і в НСХУ (м. Київ; обидві — 2001), у Києво-Могилянській академії та Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе (м. Київ, обидві — 2002).

Від 1989 р. — член Політичного проводу Крайової Ради НРУ; від 1990 — член Великої ради НРУ.

У 1992—2000 роках — голова Тернопільської організації НСХУ.

Творчість

Працює в галузі станкового (пейзаж, натюрморт, портрет, жанрові композиції) та монументального (темпера, розпис) живопису.

Станкові твори (картини)

• «Мій дід» (1975)
• «Земля подільська» (1981)
• «Колись у дитинстві» (1985)
• портрети І. Блажкевич (1975), С. Людкевича (1977), М. Бойчука, М. Вінграновського, П. Пікассо (всі — 1983), М. Левицького, М. Колесси (обидва — 1984), Леся Курбаса (1985), Г. Тютюнника, Б. Демківа (обидва — 1986), Т. Шевченка, І. Ґерети (обидва — 1988)
• «Христос воскрес — воскресла Україна» (1995)
• «Гошів Різдвяний»
• «Дорога до неба» та інші.

Монументальні розписи

• «Земля подільська» (кафе Хоростківського цукрового заводу Гусятинського району, 1980)
• «Троянди і виноград» (санаторій-профілакторій «Збруч» у смт Гусятин, 1982—1983)
• «Вікно до знань» (Тернопільська центральна міська бібліотека, 1985)
• «Історія медицини» (2-а міська лікарня м. Тернополя, 1987).

Роботами Ткачика проілюстрована низка книг Ярослава Сачка, інших тернопільських авторів.

Іконопис

Богдан Ткачик серед інших розписував такі церкви:

• стінопис церкви Воздвиження Чесного Хреста (1993, Тернопіль);
• іконопис церкви с. Юсинівка на Хмельниччині (60 ікон, 1996);
• іконопис церкви с. Буглів, Лановецький район, [Тернопільська область]] (54 ікони, 1997);
• іконопис церкви св. Димитрія, с. Новики, Збаразький район, Тернопільська область (58 ікон, 2006).

Виставки

Твори експонуються у ТОХМ, Івано-Франківському художньому музеї, Самбірській дитячій картинній галереї; зберігаються у Львівському національному художньому музеї, в м. Батурин Чернігівської обласіт, Збаразькому замку, в ТОКМ і ТОХМ, у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Відзнаки

• Обласна мистецька премія ім. М. Бойчука (1996),
• Заслужений художник України (1999),
• Орден «За мужність» 3-го ступеня (2009),
• Премія імені братів Богдана і Левка Лепких (2015).[4]
• Орден святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви Київського патріархату.[5]

Примітки

1. Указ Президента України від Серпень 2016 року № 338/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України »
2. ШОТ, Микола (20 серпня 2021). «Коли малюю, то живу…». Урядовий Кур’єр. Процитовано 8 березня 2023.
3. Дзвін: часопис Спілки письменників України (укр.). Каменяр. 2005.
4. Сімейство лауреатів Лепких зростає // Свобода. — 2016. — № 8 (29 січ.). — С. 4. — (Вітаємо).
5. Тернопільський художник отримав церковну нагороду // Тернополяни. — 2016. — 12 вересня.

Джерела

• Дуда І., Щербак Л. Ткачик Богдан Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 449. — ISBN 978-966-528-279-2.

Посилання

• Вірші-присвяти Богданові Ткачику // Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля.
• Орест Сарматський. Дві картини художника з Тернополя продали на благодійному аукціоні у Софії Київській // Терен. — 2016. — 29 лютого.
• Ігор Фарина. Новели Богдана Ткачика на полотні // TeNews.te.ua. — 2016. — 19 серпня.