|
Тигролови
«Тигроло́ви» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний та виданий 1944 року як «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година».[1][2][3] Чернетка оригіналу тексту «Звіроловів/Тигроловів» залишилась в підрадянській Україні й відповідно після переїзду автора в Німеччину у 1944—1946 роках Багряному довелося повністю відновлювати текст з пам'яті; цю відновлену версію було видано 1946 року під назвою «Тигролови» у ной-ульмському видавництві «Прометей».[4] Окремими виданнями роман виходив за кордоном 1946 року (Ной-Ульм), 1955 року (Детройт), 1970 року (Нью-Йорк) (скорочена версія), 1991 року (Детройт). Роман також перекладено та видано англійською (1954), нідерландською (1959), німецькою (1961), російською (1992, скорочено), та іспанською (2006) мовами.[5][6][7] Наприкінці 1950-х планувався також вихід перекладу роману італійською,[8][9] данською[9] та іншими мовами. Американський літературний критик Волтер Гавіґхерст[en], у своїй рецензії під заголовком «Зворушлива розповідь про політичне заслання» для газети «New York Herald Tribune[en]» від 10 лютого 1957 року[10] охарактеризував роман «Тигролови» як «красномовну та захопливу пригодницьку повість, яка водночас є й не менш палкою гонитвою за політичною свободою. Це твір лицарства та хоробрості, несподіваний у нашій незугарній літературі». [zayvaha 3][11][12] Історія написання та видання
Особистий архів автора В основу твору покладено автобіографічні події: заслання Багряного на далекий Схід, в ГУЛАГ. Утікши із етапного спецпотяга НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру, автор «Тигроловів» майже два роки жив із тайгою одним життям, глибоко пізнавав і полюбив цей далекий і суворий край та його мешканців, не тільки людей, а й тварин. А його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало багрянівських рис характеру. Перебуваючи на окупованій німцями Західній Україні, переховуючись деякий час від гестапівців у Моршині, Іван Багряний написав твір за 14 днів[13]. В основу роману поклав власний гіркий притайожний випадок:
Твір було вперше надруковано 1944-го року у львівському журналі «Вечірня година» у скороченому вигляді під назвою «Звіролови». Того самого року на літературному конкурсі у Львові роман було нагороджено першою премією, яку розділив із повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».[1][2][3][15] Чернетка оригіналу тексту «Звіроловів/Тигроловів» залишилась у підрадянській Україні й відповідно після переїзду автора до Німеччини у 1944—1946 роках Багряному довелося повністю відновлювати текст із пам'яті; цю відновлену версію було видано 1946-го року під назвою «Тигролови» у ной-ульмському видавництві «Прометей».[4] Про романНазваНазва твору є символічною. Змінивши її з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор утверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини. Через мотиви втечі й «польованої людини» образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і волелюбним диким звіром. Іван Багряний показує становлення «нового українця», який зможе здолати дракона і, таким чином, вибороти право свого народу на майбутнє. Нащадок козацької шляхти (Григорій — брачний товариш гетьмана Дем'яна Многогрішного) вступає у боротьбу й убиває «новітнього тигролова», уособлення радянської імперської системи майора Медвина.[15] Місце діїСпочатку етапний спецпотяг НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру. Після втечі протагоніста з цього «потяга смерті» — далекий Схід, дике Приамур'я, Зелений Клин, де в той час проживала значна кількість безземельних, спраглих за волею українців. СюжетСюжетну канву роману побудовано навколо двох постатей — Григорія Многогрішного й майора НКВС Медвина. Їхній двобій — це боротьба Людини зі світом пітьми й пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їхньої людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів. Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з'являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй урешті-решт омріяне щастя взаємної любові. Головні герої
Композиційний принцип та проблематика творуНа думку літературознавця Миколи Ткачука, проблематика роману «Тигролови» надзвичайно широка й забарвлена філософією екзистенціалізму. В романі з'ясовуються справжні причини трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві".[16] Ткачук також зазначає, що основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються паралельно й зіставляються. Григорієві Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій — праонук гетьмана Дем'яна Многогрішного (1668—1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб романіст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головного героя, коріння якого сягають часів Запорізької Січі. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, найкращі сини якої борються за її незалежність. Уже в зав'язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться сибірськими просторами. Ці потяги автор порівнює зі драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «ешелон смерті», яким везуть на каторжні роботи в'язнів. Серед них і Многогрішний, який на ходу вистрибує з вагона й цим сміливим учинком уселяє в серця численних в'язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потрібно боротись. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, учасників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, одне слово, «відповідальних товаришів». Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, рук, пітьми та світ ілюзорного раю, приватного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії.[16][17] Структура романуРоман складається з 2-х частин та 12 розділів (по 6 розділів у кожній частині):
Відгуки літературознавцівІноземна літературна критикаВихід твору Багряного викликав певний резонанс у закордонній критиці,[5] а загальний наклад «Тигроловів» в перекладі іноземними мовами перевищив мільйон примірників.[8] Сам твір отримав переважно схвальні відгуки та рецензії від іноземних літкритиків, зокрема літературознавець Юрій Лавріненко у 1963 році у нью-йоркському часописі «Листи до приятелів» зазначив, що «щедра і прихильна критика в англосакській і німецькій пресі свідчить про те, що „Тигролови“ стали новим — і саме українським — словом у пригодницькому жанрі світової літератури».[18] Проте, твір також отримав і негативну критику, зокрема від нідерландських літературознавців.[5] Серед англосакської літкритики роману вирізняються рецензії британських та американських літературознавців, зокрема Вільяма Ґоґана, професора Університету Фарлей Дікінсона[en] Вільяма Біттнера та професора Університету Маямі Волтера Гавіґхьорста[en]. Ґоґан, прочитавши твір, зауважив, що серйозний і хвилюючий талант Багряного проявляється в аналізі таких питань, як кохання, смерть та сміливість. Настільки я можу судити з небагатьох перекладних зразків радянської літератури, які мені довелося бачити, Багряний вигідно відрізняється від фрагментарного, контрольованого радянського красного письменства. Бо тут він є самим собою…[19] Біттнер у своїй рецензії для газети New York Post від 17 березня 1957 року дуже схвально відгукнувся про роман.[20] Він розпочав свою рецензію підкресливши що «спротив радянській тиранії є надзвичайно підходящою темою для сучасної літератури, не лише через очевидні причини, але й тому що основна проблема 20-го сторіччя — це постійне намагання аби тебе не розчавила могутня сила, чим би ця сила не виступала для тебе. […] Зовсім скоро ми, безперечно, побачимо цілу плеяду романів що описують хвилюючі повстання [проти совєтів] поляків та угорців; але я надзвичайно радий що „Тигролови“ дісталися до нас [в Америку] першими, не лише через те що цей роман підняв планку якості до найвищого можливого рівня, але й тому що нарід який представлений у цьому романі є опонентами Совєцького режиму зсередини самої країни.[zayvaha 4] Біттнер підсумував свою рецензію ремаркою, що „поки-що небагато сучасної української літератури було перекладено [англійською], але з того що я бачив, ця література має надзвичайну життєвість що може трансформувати друковане слово так само ефективно як це зробили російська література минулого сторіччя.“[zayvaha 5] Гавіґхьорст, у своїй рецензії під заголовком „Хвилююча розповідь про політичне заслання“ для газети „New York Herald Tribune[en]“ від 10 лютого 1957 року[10] охарактеризував роман „Тигролови“ як „красномовну та захоплюючу пригодницьку повість, яка водночас є й не менш палкою гонитвою за політичною свободою. Це твір лицарства та хоробрості, несподіваний у нашій незугарній літературі“.[zayvaha 3][11][12] Українська літературна критикаСеред української діаспорської літкритики, цікавими є відгуки професора-україніста Гарвардського та Колумбійського університетів Юрія Шереха, літературознавця Юрія Лавріненка та письменника Василя Чорнограя. У своєму відгуку на роман опублікованому у львівському часописі „Наші дні“ у 1944 році, майже одразу після виходу першої редакції роману, Шерех відзначив, що заслуга Івана Багряного, перш за все в тому, що він „стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі“.[3][21] Лавріненко у своїй рецензії на роман написаній у 1963 році для нью-йоркського часопису „Листи до приятелів“ зазначав, що "«Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, совєтського чєловєка" і показали незламну горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби".[3][18] А Чорнограй, у своїй рецензії від 1953 року що вийшла під заголовком «Поема всепереможного оптимізму» й була надрукована у торонтському часописі «Нові дні», зауважив, що цей твір «є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами… Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний».[3][19][22] ВиданняПерші видання українською
Переклади іншими мовамиРоман «Тигролови» Багряного переклали майже всіма основними європейськими мовами, зокрема англійською, іспанською, нідерландською та німецькою. На жаль, переклад роману останніми двома мовами не було зроблено напряму з української мови, а було перекладено з англійського видання видавництва Macmillan.[9][23] Наприкінці 1950-х планувався також вихід перекладу роману італійською,[8][9] данською[9] та іншими мовами.
ЕкранізаціїВ 1994 році український кінорежисер Ростислав Синько зняв за романом однойменний фільм з Олегом Савкіним в головній ролі, кіностудія «Укртелефільм». Див. такожЗауваги
Примітки
Посилання
Джерела
|
|||||||||||||||
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
