Тарабіла

? Тарабіла
Самець тарабіли Самиця тарабіли
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Мухоловкові (Muscicapidae) Рід: Шама (Copsychus) Вид: Тарабіла
Біноміальна назва
Copsychus fulicatus (Linnaeus, 1766)
Ареал тарабіли та її підвидів
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Motacilla fulicata Linnaeus, 1766[2][3] Saxicoloides fulicata (Linnaeus, 1766) Sylvia cambaiensis (Latham, 1790) Thamnobia cambaiensis (Latham, 1790) Thamnobia fulicata (Linnaeus, 1766) Sylvia ptymatura[4]
Посилання
Вікісховище: Copsychus fulicatus Віківиди: Copsychus fulicatus МСОП: 22710023

Тарабі́ла[5] (Copsychus fulicatus) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Мешкає на Індійському субконтиненті[6].

Опис

Самець тарабіли (штат Андгра-Прадеш, Індія)

Самець тарабіли

Самець тарабіли

Довжина птаха становить 19 см, враховуючи хвіст довжиною 6-8 см. Представники північних популяції є більшими, ніж птахи з Південної Індії або Шрі-Ланки. Виду притаманний статевий диморфізм. Самці мають переважно чорне забарвлення, на плечах у них білі плями або смуги. У північних популяцій верхня частина тіла має коричнюватий відтінок, у південних популяцій — чорний. Нижні покривні пера хвоста каштанові, помітні, оскільки птах часто тримає довгий хвіст направлений догори. У самиць верхня частина тіла коричнева, білі плями на плечах відсутні. Нижня частина тіла сірувата, гузка каштанова, блідіша, ніж у самців. Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць, однак горло у них плямисте.

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис тарабіли до своєї книги «Ornithologie», описавши птаха за зразком з Філіппін, як він помилково вважав (наразі типовою місцевістю птаха вважається Пудучеррі в Південній Індії[7]). Він використав французьку назву Le grand traquet des Philippines та латинську назву Rubetra Philippensis Major[8]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[9]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів була тарабіла, для якої Лінней придумав біномінальну назву Motacilla fulicata[10]. Тарабілу тривалий час відносили до монотипового роду Saxicoloides, однак за результатами низки молекулярно-філогенетичних досліджень цей вид був переведений до роду Шама (Copsychus)[11][12][13]

Підвиди

Виділяють п'ять підвидів:[14]

• C. f. cambaiensis (Latham, 1790) — Південна Індія (від Мумбаї до Майсуру і Керали);
• C. f. erythrurus (Lesson, RP, 1831)[15] — Бангладеш і північний схід Індії (рівнини Біхара і Західного Бенгалу);
• C. f. intermedius (Whistler & Kinnear, 1932) — Центральна Індія (від Мумбаї до Гайдарабада і річки Крішна);
• C. f. fulicatus (Linnaeus, 1766) — низовини на острові Шрі-Ланка;
• C. f. leucopterus (Lesson, RP, 1840) — від Пакистану до північної і західної Індії і рівнин південного Непалу.

Поширення і екологія

Тарабіли мешкають в Пакистані, Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш і на Шрі-Ланка. Бродячі птахи спостерігалися в Афганістані і на Мальдівах. Тарабіли живуть у відкритих, кам'янистих місцевостях, порослих травою і чагарниками, в рідколіссях, на висоті до 1600 м над рівнем моря. Часто зустрічаються в посушливих регіонах, уникають густих лісів і районів, де випадає велика кількість опадів. Живляться переважно комахами[16], іноді також дрібними амфібіями і ящірками[17].

Сезон розмноження триває з грудня по вересень, пік гніздування на півночі Індії припадає на червень, на півдні Індії трохи раніше. На Шрі-Ланці гніздування триває з березня пао червень і з серпня по вересень. В цей час самці співають і демонструють самицям свої довгі хвости, розправляючи їх[18][19]. Тарабіли гніздяться в тріщинах серед скель, в будівлях або в дуплах дерев[20]. Гнізда встелюють шерстю, іноді також зміїною шкірою[21][22]. В кладці 3-4 білих, іноді з зеленуватим або рожевуватим відтінком яйця[23], поцяткованих коричнюватими або червонувато-коричневими плямками, розміром 19-21×14-16 мм[24]. Інкубаційний період триває 10-12 днів, насиджують лише самиці. За пташенятами доглядають і самиці, і самці.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Copsychus fulicatus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 18 листопада 2022
2. Linnaeus (1766). Systema Naturae i:336 (Ceylon).
3. Baker, E C Stuart (1921). A hand-list of genera and species of birds of the Indian Empire. J. Bom. Nat. Hist. Soc. 27 (1): 87.
4. George Robert Gray (1855). Catalogue of the Genera and Subgenera of Birds Contained in the British Museum. British Museum Natural History. с. 36.
5. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
6. Rasmussen PC; Anderton, JC (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 396.
7. Mayr, Ernst; Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1964). Check-list of Birds of the World. Т. 10. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 133—134.
8. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (фр.) (лат.). Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 444—446, Plate 23 fig 2.
9. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Процитовано 02 липня 2022.
10. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 336.
11. Sangster, G.; Alström, P.; Forsmark, E.; Olsson, U. (2010). Multi-locus phylogenetic analysis of Old World chats and flycatchers reveals extensive paraphyly at family, subfamily and genus level (Aves: Muscicapidae). Molecular Phylogenetics and Evolution. 57 (1): 380—392. doi:10.1016/j.ympev.2010.07.008. PMID 20656044.
12. Zuccon, D.; Ericson, P.G.P. (2010). A multi-gene phylogeny disentangles the chat-flycatcher complex (Aves: Muscicapidae). Zoologica Scripta. 39 (3): 213—224. doi:10.1111/j.1463-6409.2010.00423.x. S2CID 85963319.
13. Voelker, Gary; Peñalba, Joshua V.; Huntley, Jerry W.; Bowie, Rauri C. K. (1 квітня 2014). Diversification in an Afro-Asian songbird clade (Erythropygia–Copsychus) reveals founder-event speciation via trans-oceanic dispersals and a southern to northern colonization pattern in Africa. Molecular Phylogenetics and Evolution. 73: 97—105. doi:10.1016/j.ympev.2014.01.024. PMID 24508703.
14. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Chats, Old World flycatchers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 18 листопада 2022.
15. Majumdar, N (1980). Occurrence of the Bengal Black Robin, Saxicoloides fulicata erythrura (Lesson) [Muscicapidae: Turdinae], and the Assam Purple Sunbird, Nectarinia asiatica intermedia (Hume) [Nectariniidae] in Orissa State. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 77 (2): 334.
16. Bharos, A. M. K. (1997). Indian Robin Saxicola fulicata foraging in the light of fluorescent lamps. Journal of the Bombay Natural History Society. 94: 571.
17. Sivasubramanian, C (1991). Frog and lizard in the dietary of the Indian Robin Saxicoloides fulicata (Linn.). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 88 (3): 458.
18. Thyagaraju, A. S. (1955). The courtship (?) display of the Blackbacked Indian Robin [Saxicoloides fulicata (Linn.)]. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 53 (1): 129—130.
19. Kumar, A (2012). Breeding biology of Indian Robin Saxicoloides fulicata in northern India (PDF). J. Exp. Zool. India. 15 (1): 57—61.
20. Shanbhag, AB; Gramopadhye, A (1996). Peculiar nesting site and some observations on the breeding behaviour of Indian Robin Saxicoloides fulicata Linn. Newsletter for Birdwatchers. 36 (1): 3—5.
21. Strecker, John K (1926). On the use, by birds, of snakes' sloughs as nesting material (PDF). The Auk. 43 (4): 501—507. doi:10.2307/4075138. JSTOR 4075138.
22. Beavan, RC (1867). Notes on various Indian birds. Ibis. 3 (12): 430—455. doi:10.1111/j.1474-919X.1867.tb06443.x.
23. Oates, E. W. 1890 (1889–98). The Fauna of British India, Including Ceylon and Burma. Birds. Volume 2. Taylor and Francis London. с. 115.
24. Oates, E W (1905). Catalogue of the collection of birds' eggs in the British Museum. Т. 4. с. 151—153.