Сісіміут
Сісіміут (гренл. Sisimiut; дан. Holsteinsborg) — місто в центральній частині Західної Ґренландії (Кітаа). До 2009 року був центром однойменного муніципалітету, що межував із Маніїтсоком на півдні й Канґаатсіаком на півночі, а також Аммассаліком на сході. Друге за населенням місто Ґренландії, 2010 року тут мешкало 5460 осіб. ГеографіяМісце розташування міста 66°55′ пн. ш. 53°40′ зх. д. / 66.917° пн. ш. 53.667° зх. д., за 75 км на північ від полярного кола й це найбільш північний порт Ґренландії, вільний від льоду. КліматМісто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом полярних пустель. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 6.2 °C (43.2 °F). Найхолодніший місяць — лютий, із середньою температурою -14.6 °С (5.7 °F).[2]
ІсторіяПерші сліди людини на території Сісіміута з'явилися ще до 4,5 тис. років тому. Інуіти постійно проживають сотні років. Місіонер Ханс Егеде в 1721 р. побудував церкву поблизу, кілька будинків XVIII ст. усе ще стоять. У XX ст. були побудовані торговельний порт і рибозавод. Останнім часом усе більше значення набуває туризм. ІнфраструктураУ сучасному Сісіміуті є магазини, банк, середня школа, молодіжний гуртожиток, готелі, конференц-центр, кілька церков, бібліотека, пошта й лікарня. Також є відкритий плавальний басейн із підігрівом води, що, вибудуваний на палях, щоб уникнути впливу на вічну мерзлоту. У місті прокладені дорогі із твердим покриттям, така ж дорога веде до аеропорту, але немає ніяких доріг, що зв'язують Сісіміут з іншими поселеннями. ТранспортТакож на території муніципалітету є й інші селища — Іттілек, Сарфаннкуак і Канґерлуссуак, що є найбільшим ґренландським аеропортом. Аеропорт Сісіміута має невелику ВПП, здатну приймати лише невеликі літаки й для далеких подорожей варто пересаджуватися в Кангерлуссуаці. Крім того, Сісіміут кілька разів у тиждень улітку відвідують пороми Arctic Umiaq Lines, що обслуговують селища західного узбережжя. Щотижня пороми заходять в Іттілек і Сарфаннкуак. Узимку основним транспортом є собачі запряжки. Див. такожПриміткиПосилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia