Відомості про перші населені пункти у витоках струмків Липової балки датовані серединою XIX століття. Згідно із даними 1859 року, східніше сучасного села Сухецьке і дачного селища існував хутір Липова Балка (1 двір, 4 чол.), який належав землевласнику Є. А. Сухецькому[2][4][5].
В 1889 році землі в районі сучасного села перейшли у власність німецьких колоністів лютеранського віросповідання (прихід «Людвіґсталь-Шидлове»), які заснували тут власне поселення. За даними В.Ф.Дизендорфа, чисельність населення Сухецької колонії змінювалася наступним чином: 1904 рік — 70 осіб, 1914 рік — 138 осіб, 1919 рік — 88 осіб, 1926 рік — 113 осіб, із них 88 німецької національності. У 20-х роках ХХ століття тут працювала хата-читальня, у 30-х - сільгоспартель[2][6][7][8].
Сухецька колонія дала найменування роздільному пункту на залізниці Гришине (Покровськ) — Добропілля — Сухецькому роз'їзду, який знаходився в 900 м (по прямій) на захід від населеного пункту. Із самого початку будівництва залізниці, на роз'їзді мешкала родина залізничників. Поруч із залізничною будкою був колодязь із м'якою водою. У 1920-х — 1930-х роках це була звичайна будка колійників. У 1941-1943 роках будка була зруйнована. До 1960-х років біля зруйнованої Сухецької будки зупинялися приміські потяги, і мешканці Сухецького використовували її для транспортного зв'язку із іншими населеними пунктами[2][9].
Із початком бойових дій на території СРСР у 1941 році, громадяни німецької національності були примусово виселені вглиб території країні (Казахстан, Середня Азія). В Сухецьку колонію (і Донбас в цілому) після закінчення Другої Світової війни переїхали громадяни СРСР (із західних областей УРСР) і Польщі[2].
У списках населених пунктів Красноармійського району за 1951-1952 роки по Краснолиманській сільраді числився хутір Сухецький в 3 км від центру сільради, 29 дворів, 125 осіб. При хуторі було збудовано тваринницьку ферму (розводили крупну рогату худобу)[2][10].
За 2 км на північний схід від села у витоках Липової балки було обладнано штучну водойму - Сухецький ставок, який використовували для поливу колгоспних полів і відпочинку робітничої молоді. На ставку було обладнано зону відпочинку із човниковою станцією, кафе, дитячим пляжем тощо. Тепер (2017 рік) ставок знаходиться у занедбаному стані, а від човникової станції залишилися лише сваї та фундамент[2].
↑Хроника Совета Съезда горнопромышленников юга России // Горно-заводское дело, № — 41. 1914.
↑Экономическая справка на проектируемый к организации Родинский поселковый совет Красноармейского района Сталинской области / Экономическо — территориальные справки сельсоветов Красноармейского района за 1951 год // Государственный архив Донецкой области, фонд № Р-1475, опись № 2, дело № 103.
