|
Стромбокактус
Стромбокактус[1][2] (Strombocactus Britton & Rose 1922) — монотипний рід сукулентних рослин з родини кактусові. Містить єдиний вид Strombocactus disciformis (DC.) Britton & Rose 1922 (укр. стромбокактус дископодібний[1], стромбокактус дисціформіс[2]). ЕтимологіяРодова назава походить від грец. strombos — «дзиґа», що пов'язано з дзигоподобною формою дорослих рослин. Іноді помилково цю рослину називають «peyote» або «peyotillo». Місцева назва стромбокактуса — «жива скеля». Історія систематики Перший опис стромбокактуса, знайденого на вапнякових плоскогір'ях Мексики, зробив Огюстен Пірам Декандоль у 1828 році. Він відніс його до роду Мамілярія і описав як Mammillaria disciformis. Потім цей кактус відносили до родів Echinocactus, і Ariocarpus. У 1922 році Натаніель Бріттон і Джозеф Роуз виділили цей таксон в окремий рід Strombocactus. Франц Буксбаум в 1950 році досліджував морфологію родів Strombocactus і Aztekium і зробив висновок, що вони близько пов'язані між собою. Однак, Сьюзен Скіллман і Едвард Андерсон у 1984 році видали порівняльний аналіз родів Strombocactus і Aztekium, в якому вони прийшли до висновку, що це два різних роди. Види, що раніше належали до роду Strombocactus, нині зараховуються до роду Neolloydia. У 2010 з'явилося повідомлення про відкриття нового виду цього роду — Strombocactus corregidorae (S.Arias & E.Sánchez), що відрізняється від Strombocactus disciformis колючками, квітками, насінням та деякими іншими ознаками.[3] Ареал і екологія Стромбокактус є ендемічною рослиною Мексики. Ареал розповсюдження обмежений штатами Гуанахуато, Ідальго і Керетаро, де вони виростають на майже пилоподібних сланцевих породах, змішаних з глинистими відкладеннями, якими заповнені русла давно пересохлих річок і днищ озер. Блакитно-зелене або сірувате забарвлення маскує рослину під колір вапнякових сланців. Росте на висоті 1000—1600 м над рівнем моря на бідній живильними речовинами землі, сильно заглиблюючись у ґрунт. Загальна біоморфологічна характеристика  Стебло світле, блакитно-зелене або сірувате, у молодих рослин кулясте, з часом дисковидне, до 8 см в діаметрі. Корінь потужний, ріповидний. Ребра повністю розділені на чотиригранні, плоскі, спиралевидно і щільно розташовані сосочки, що додають рослині зовнішню схожість з незрілою ялиновою шишкою. Радіальні колючки білі, дуже дрібні і тонкі, утримуються тільки на молодих ареолах, що містять невелику кількість білої повсті. Центральні колючки відсутні. Колючки помітні лише у молодих рослин, або в зоні росту, в старості кальцинуються і опадають. Квітки кремово-білі, близько 2 см завдовжки і 2-3 см в діаметрі, з'являються ранньою весною на верхівці рослини з наймолодших ареол і відкриті протягом декількох днів. Плоди брудно-коричневі, сухі, до 0,7 см завдовжки, після дозрівання лопаються. Насіння пилоподібне, буре. ПідвидиРозпізнають два підвиди Strombocactus disciformis.  Підвид — Strombocactus disciformis subsp. disciformisСтебло розміром 3-9 см в діаметрі. Колючок — 1-4. Квіти кремового відтінку. Ареал зростання — досить обширний — зустрічається у досить помітних кількостях в окремих місцях в Керетаро і Ідальго.  Підвид — Strombocactus disciformis subsp. esperanzaeСтебло 2,5-3,5 см в діаметрі, іноді 4,5 см. Колючок — тільки одна. Квіти бузкового відтінку. Ареал зростання — Гуанахуато. Найвідмітіша відмінність від Strombocactus disciformis subsp. disciformis — насичена темно-бузкова квітка. Цей підвид описали Чарльз Гласс і Сальвадор Аріас 30 жовтня 1996 року. Опис було вперше опубліковане в Британському журналі «British Cactus & Succulent Journal». Рослина названа на честь Есперанса Бенавідеса де Веласкеса — місцевого вождя, який допоміг визначити місце розташування квітучої рослини для того, щоб її сфотографувати. У дикій природі відоме існування тільки декільких невеликих груп цих рослин, у кожній групі росте лише кілька особин. Охорона у природі Strombocactus disciformis занесений до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи, статус: «Уразливі види» через обмеженість ареалу (площа близько 4 500 км²). Локалітети відомі в 19 місцях. Кількість статевозрілих рослин скорочується через незаконний збір. Strombocactus disciformis занесений в Мексиці до Національного переліку видів під загрозою зникнення. Занесений до Додатку I Конвенці] про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС).[4] Культивування Стромбокактуси характеризуються вкрай повільним зростанням, а в період посух по саму верхівку втягуються в спечений ґрунт, швидше нагадуючи скам'янілі панцири плоских раковин, ніж живі рослини. Штучне прискорення зростання за рахунок частих поливань або внесення в ґрунт добрив нерідко закінчується загибеллю рослин. Субстрат для вазонів стромбокактусів найкраще складати з 40 % суглинку, 40 % гравійних складових, а решта — наповнювачі лише з невеликою домішкою листової землі в придонній частині горщиків. pH — близько 5,8. На відміну від природних умов, в колекціях рослини розташовують в злегка затіненому місці при обмеженому поливі в період вегетації. Зимівля — суха при температурі 8-12 °C. Основний вид розмноження стромбокактусів — посів пилоподібного насіння у вологому, бажано герметично закритому, стерильному середовищі на піщанистому субстраті з добавкою до 30 % дернової землі, змішаної з верховим торфом. Насіння проростає дружно, але сходи розвиваються дуже повільно. Щеплення сіянців прискорює їх зростання, але при цьому погіршує природний габітус рослин. Див. такожПримітки
Література
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
